Українські народні казки

Як циган у мельника зятем став

Українська народна казка Гуцульщини

Був у однім селі млин, а в ньому мельник, його жінка і дочка. І в тому селі був панський двір. І пан дуже погано дивився на мельника, бо хто до цего мельника приходив молоти, то міг прийти додому без коней, без воза і без муки. Пан хотів змолоти пшениці. Нагрузив повну фіру і післав одного фірмана, щоби змолов. І фірман вернувся без воза, без коней і без пшениці. Тоді скликав пан усіх своїх фірманів. Він мав їх щось з дванадцять.

— Хто поїде до мельника молоти? Бо оден уже вернувся від него без нічого.

Встає циган і каже:

— Я поїду.

Наладували повний віз пшениці, і каже пан:

— Сідай і дивись, би ти не приїхав без пшениці. Бо тоді тобі буде гірка година.

Приїхав циган до млина. Він нічого не носить, бо там є люди, що носять, і сиплють, і мелють, і виносять на віз готове. А цигана забрав мельник до себе в хату. Лиш циган з собою батіг узяв. Зайшли вони в хату, входить кухарка й каже:

— Що вам подати? Господар сказав:

— Ти ж знаєш. Як учора подавала, так і сьогодні подавай. Принесли перше, друге і свіжого вина. Сіли, попоїли. Та й випив циган того вина. І сказав мельник:

— Що, ви будете відпочивати?

— Та можу трошки відпочити, — сказав циган.

І циган заснув.

Виспався добре циган, прокинувся. Заходить пан мельник.

— Як виспалися?

— Добре виспався.

— А може, би ви щось їли?

— Не, нічого не буду вже їсти, — каже циган. Заходить кухар.

— Що, забрати цю їду?

— Так, забирайте, — сказав господар, — нічого не будем їсти. І вийшов циган з мельником надвір. Заплатив циган гроші за меління.

А в той час, коли кухар забирав їду, в ту кімнату зайшла мама й донька, і циган їх завидів.

Мельник розпитує своїх людей:

— Ну, як пшениця?

— Добра.

— Помололи?

— Все помололи. А циган каже:

— Пробачте, пане мельник. Я забув батіг, у кімнаті, де ми були. Циган пішов у хату, а там є мама й донька.

— Я хочу взяти... А вони кажуть:

— Ми нічого відци не даємо. Циган вийшов на поріг та й каже:

— Пане мельник, ну як це? Жінка й донька не дають! Пан відти кричить, від воза:

— Чому ви не даєте? Дайте йому!

І циганови дали обі. Та й узяв він свій батіг. Циган прибіг до воза, за ліци *, скочив на фіру й поїхав. А мельник пішов до хати. Каже йому жінка:

— Чорт би тебе побрав! Як ти міг сказати, щоби я дала й донька? Та вже я то я, а нащо донька?

— Ви обі давали? — питає він.

— А як же?

Та й дочка зачала плакати. Та й каже:

— Ви ж казали, щоб ми обі давали. Та як ви це так зробили? Мельник покликав своїх слуг і сказав упрягати в бричку пару коней. За кілька хвилин слуги прийшли й сказали, що бричка готова. Сідають пан і слуга на бричку. Приїхають до пана в двір, а циган уже приїхав і коні випрягли. Вже муку зняли, вже порожній віз. Мельник питає:

— Де пан?

Завели його до пана, поздоровкалися вони. І каже мельник:

— Що це у вас за слуга? Де він є? Нехай прийде сюди. Прийшов циган. Питає пан:

— Що ти там наробив, що мельник приїхав?

— Я поганого нічого не робив, усе добре. А мельник каже:

— Та як нічого поганого не робив, як він і жінку мою, і доньку використав?

А пан сказав:

— Як твоя жінка і твоя донька такі дурні, то мастіть собі голову. Якщо він щось поганого вам зробив, то я оплачу.

— Та нема ще що оплачувати, бо ще нічого не видко.

— Як буде щось поганого, скажете, та тоді будемо говорити. Від того часу пройшло шість місяців. Мельника жінка свариться з мельником. А дівчина мельника каже:

— То файний циган.

— Якщо файний циган, — каже мама, — то хай її, — чоловіче, бере, аби не знали люди, що таке сталося. Вдався циган — треба йти договорюватися з паном.

Каже мельник:

— Як таке діло, то я піду до пана. Пішов мельник до пана і говорить:

— Може би ви мені цего цигана відпустили? А пан каже:

— Треба запитати цигана, що він скаже. Прикликали цигана, а циган каже:

— Як ви хочете, то я би пішов. То файна дівка.

— Як так, то я відпускаю, — сказав пан.

Забирає мельник цигана. А дівчина як увиділа здалеку, що батько йде з циганом, то аж підскочила з радости.

Та й вони живуть, та й хліб жують. Та й пішли на Вижницю, та купили горнець, та й цій байці конець.

Походження та примітки

* Лі́ци — віжки.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Тюдів, Косівського району, Івано-Франківської області
4 січня 1994 року
Оповідач: Кобзюк Іван Ко́зьмович (1922 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також