Українські народні казки

Як циган царським зятем став

Українська народна казка Гуцульщини

Був цар, а в царя була тільки одна дочка. Взяла вона книжку в руки і пішла в сад. Сіла на лавочку та й читає книжку. Читала, читала та й здрімала. Спить царівна годину-дві. Приходить до неї дуже гарний панич і пробуджує царівну. Вона подивилася на панича і спитала:

— Що вам потрібно?

— Чи не були би ви ласкаві прийти до нас на танці? Ми робимо великий бал. Мене до вас післали паничі. Може, вам і сподобається там котрий.

Погодилася царівна.

— Коли у вас будуть ті танці?

— Цего вечора.

— Та я не знаю до вас дороги. Він сказав:

— Прийдіть на це саме місце. Я прийду за вами.

Та й вона пішла до майстрів, де шили черевики і замовила вшити дві пари черевик. Прийшла на те місце, де мав за нею прийти панич.

Панич її попід руку і повів полем.

Перейшли вони те поле, і стемнилося надворі. Завів він її у ліс, перед палацу великого. А там надворі підлога вбита. Лавками сидять багато паничів. Сказав оден панич:

— Ану, музики, заграйте, най я загуляю з царівною.

І узяв панич царівну в танець і гуляв з нею, як вітер буйний. Черевики на ній пірвалися.

— Зупиніться, прошу вас, най я взую другі черевики. Зупинився панич. Пірвала вона й другі черевики. І тоді сказала:

— Вибачайте, я не маю вже в чім танцювати. Я йду вже додому. Назавтра ввечер принесу більше взуття.

Погодилися паничі з царівною. Взяв один царівну на руки і летом приніс до царя. І поклав її на місце, відки брав. Царівна зайшла до свої світлиці, лягла і зразу заснула, бо дуже втомлена була. І дуже рада була, що так файно гуляла з паничами.

Встає царівна рано і замовляє шевцям, щоби вони їй пошили на вечір десять пар черевик. Пошили вони, забрала вона з майстерні тих десять пар черевик, складає їх у мішок, виходить у сад і чекає панича. Панич приходить, забирає її з собою до того палацу.

І знов грає музика. Загуляє вона з одним паничем — черевики пукнуть. Вона мече їх набік. З другим загуляє, пукнуть черевики — теж набік. І так до півночі пірвала вона всі десять пар черевик. І відніс її панич летом додому.

І гуляла так царівна з паничами перед того палацу цілий рік. І пірвала за рік дуже багато черевик. Дізнався про ті черевики цар, тато її. І хотів дуже взнати, де вона так нищить взуття. Але вона йому не хотіла сказати. Цар дався на села, помежи люди. Котрий би був такий, аби дізнався, де його донька стільки взуття нищить, на котрім місци, за того дасть дочку.

Зголосився до царя оден бідний циган. Прийшов він під царські ворота, а там його не пускають пости.

— Я, прошу вас, маю велику прозьбу до нашого царя.

— Яку? — запиталися сторожі.

— Я вам не скажу, тільки цареви. Тоді сторожі покликали царя на сходи.

— Цей хлопець має до вас прозьбу.

— Обголіть його, переберіть у гарне вбрання і введіть у мою світлицю.

Увели хлопця в світлицю перед царя.

— Я чув, царю, поголоску від вас по всіх містах і селах, що ви віддаєте свою дочку, якщо вам донести, де ваша дочка рве черевики. Котрий би такий найшовся — чи пан, чи простий мужик, — ви віддаєте за него дочку.

— Так, даю. Лиш мені треба це дошукати.

— Я готовий, царю, вам це знайти. Лиш трохи буде довго часу.

— Рушай, хлопче, в свою дорогу і шукай. Поцілував хлопець царя в руку та й пішов.

Пішов хлопець полями, степами і надибає хатину. Заходить у ту хатину, а там жіночка старенька. Привітався він до бабки, розказав про це діло, про царя та й його доньку.

— Порадьте мене, що я маю робити, аби я відшукав те місце, де царівна рве черевики.

Бабка була хитра й мудра. І пожаліла хлопця.

— Велика буде тобі, хлопчику, мука. Тяжко буде тобі. Як це витримаєш, то будеш мати щастя велике, а не витримаєш, то можеш і померти. Подумай собі про це добре.

А та бабка була велика віщунка. Сказала вона:

— Іди в той темний ліс.

І показала вона йому рукою на ті ліси.

— Там у лісі вздриш палац. Та й підлогу перед палацу. Би ти заховався під підлогу. Прийде ніч, та й будеш видіти, як вигулює наша царівна. По тих танцях вона піде собі додому. А ти позбираєш усі ті черевики, що вона пірвала за ніч. Набирай тих черевиків, скільки годен. Коли вже буде по всьому і ті пани запрячуться в палац, ти йди з тими черевиками просто до царя. Та й докажеш цареви. Скажи: «Отак, я все видів. Знаю, де ваша дочка роздирає черевики».

Хлопець пішов у темний ліс, найшов той палац і заліз під підлогу. Нараз чує, заграла музика. Повиходили з палацу на підлогу паничі, з-межи них оден веде царівну попід ручки. Крикнув:

— Ану грайте, музики, най я загуляю з царівною!

А хлопець це все чує. Чує, що це дочка царя гуляє. За кожним танцем вимітує черевики. Хлопець нарахував з-під підлоги, що за той вечір вона наметала десять пар пірваних черевик.

Перестала музика грати, паничі пішли собі в палац, а оден з-межи них відвів дочку до царя. А циган виліз з-під підлоги, позбирав тих десять пар черевик, зв’язав у в’язку та на плечі і просто до царя.

— От маєте, царю! Гезде всі черевики вашої дочки! Спер цар хлопця, взяв черевики в майстерню.

— Ви, майстри, ці черевики робили?

— Ми.

Повернувся цар у свою палату до того хлопця та й каже йому:

— Якщо ти звідав, де моя дочка розриває черевики, мусиш їй доказати це доочно.

— А вона де у вас?

— Аж у он тій палаті, — каже цар.

Хлопець отворив двері — царівна лежить у ліжку. Та й говорить він до неї:

— Що думаєш? Маєш на вечір готові черевики? Тих десять пар. Та й підеш гуляти перед чортівський палац?

— Відки ти це знаєш? — сказала царівна хлопцеви.

— Я все видів і чув. Ти гуляла з чортами. Я приніс усі твої пірвані черевики і дав їх твому татови.

Вона увірила йому та й сказала:

— Скільки хочеш грошей від мене, аби ти це все затаїв, що видів і чув?

А він сказав їй:

— Не хочу від тебе ніяких грошей, лиш хочу, аби ти за мене пішла.

Вона йому сказала:

— Я можу піти за тебе, як тато згодиться.

— Я з татом зговорений уже давно, — сказав хлопець царівні. — Бери мене за руку, веди до свого тата та й скажи: «Дозвольте мені, тату, вийти за цего цигана».

Повела вона його за руку перед царя й сказала:

— Дозвольте мені вийти заміж за цего цигана.

Цар дуже засмутився, як учув, що це циган. Тоді циган сказав цареви:

— Царю, а задоволені були б ви, якби вашу дочку взяв чорт? Цар сказав да дочки:

— Що це ти таке робила? Дочка впала цареви в коліна.

— Простіть, тату, мені все. Мене Мара обвалила.

Тато пожалував доньку і дозволив їм повінчатися. І сьогодні ще жиють.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області
19 січня 1986 року
Оповідач: Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.