☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як циган чорта обдурив
Українська народна казка Закарпаття

Було де не було, в якомусь селі жив циган. Бідував, більше голоден, як ситий ходив.

Взяли ’го у військо. Тут їв ліпше, як дома. Колись і м’яса на обід перепало.

Вислужив військо, повернувся домів — і знову голод. Мусив красти.

Дізнався, що в лісі пасеться велике стадо свиней. Стадо було панське...

Циган дочекався темної ночі й пішов красти. Йде, роздумуючи, й чує: хтось крокує. Спершу не звертав уваги, бо думав, що йому лиш причулося. А потім знову вчув кроки. Дивиться, а позад нього чоловік.

— Хто ти?

— Я чорт. А ти?

— Я циган.

— Та де йдеш?

— Йду з голоду красти свиню.

— І я йду з тобою, бо й я би їв м’ясо... Но, та будемо красти в’єдно.

Дійшли до стада, загорожа була висока, оббита дошками. Перелізли через неї й почали вибирати собі кругленьких свиней. Чорт кидає через загороду по одній, а циган не може підняти. Якось натрапив на маленького веприка і того одного перекинув...

Перелізли загороду й женуть свині лісом. Ще було темно. Звідає чорт:

— Як поділимося?

— Та чи ти значив свої? — Я ні... А ти значив?

Я значив... Я котре хотів перекинути, то кожному підкрутив хвіст д’горі.

Каже чорт.

— Добре. Тоді із закрученими хвостами най будуть твої, а з прямими — мої.

І так договорилися.

Зійшов місяць на небі, почали ділитися. Циган бере із закрученими хвостами, то забрав усі, лиш один сухоребрий веприк тримав хвіст прямо, бо хворий був. І його взяв собі чорт...

Чорт сердитий... Видить, що циган його обманув, і каже:

— Я так трудився, а мені дістався сухий веприк.

— Тобі, чорте, лиш видиться, що ти багато трудився.

— Ей, цигане, цигане, більше з тобою ніколи не піду красти.

І відтоді є народна приповідка: циган і чорта обмане!

Як циган чорта обдурив. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 1036. Подається за: «Дідо-всевідо: Закарпатські народні казки / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1969.», с. 190 — 191. У інших казкарів збірки сюжет не зафіксовано.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).