Як циган чортів переміг

Українська народна казка Гуцульщини

Жив циган з циганкою. Дуже бідно вони жили. А панови треба було коваля. І пішов циган до пана. Боявся циган заходити, бо дуже велика хата в пана була. Подивився він у замкову дірку. А пан у той час їв пироги. Брав руками з миски. А циган був дуже голоден. І він рішив таки зайти до хати. Як циган зайшов, пан відразу взяв видельця і ножик. Кроїть пироги ножиком, бере на видельця і так їсть. Циган привитався, пан відповів та й питає цигана:

— Як у вас пироги їдять? А циган каже:

— Звикле, як перше пан їли.

Пан напудився, подумав, що циган якийсь ворожбит. І сказав жінці, аби циганови нічого не казала, бо циган усе знає наперед.

І просидів циган у того пана цілий тиждень. Нічого не робив і файно їв. Пан з жінкою зачали радитися, як би позбутися цигана. А в їхньому лісі жили велетні. Вирішив пан післати цигана в ліс за дровами. Дали йому коні, віз, і він поїхав. Коли циган заїхав у ліс, велетень підійшов д’нему і сказав:

— Ти що тут шукаєш? А циган каже:

— Що? Я ще не таких видів, як ти. Велетень сказав:

— Давай попробуємо силу.

Договорилися вони спробувати, котрий сильніше свисне. Велетень як свиснув, половина зеленого листу впало. А циган каже:

— Я би свиснув, але тобі треба очі завити, щоб не впали з голови. Зав’язав циган велетневи очі — і обухом його по голові. Велетень каже:

— Я лиш чув, як ти зачинав свистати, а як кінчив, то я вже-м не чув.

Тоді велетень сказав циганови:

— Видно, що ти будеш ґазда цего лісу.

Набрав циган дров і поїхав до пана. Живий циган вернувся! Пан та й пані ще більше спудилися. Не змушували цигана нічого робити. І пробув у них циган ще один тиждень. Тоді пан з панею порадилися знов.

— У нас є старий млин. Там уже ніхто не меле, лиш дідьки. Пішлім його туди, щоб він змолов, і він відти не вернеться.

Набрали циганови в мішки жита, і він поїхав.

Приїздить циган д’млинови, а там вискакує один чортик і питається:

— Ти чого сюди приїхав? А циган каже:

— Молоти. Чортик каже:

— Ми тобі тут кісточки помелемо.

— Я ще не таких видів, як ви, — каже циган.

Заніс циган жито в млин, а чорти стали й радяться, як його вбити. Вирішили встати о дванадцятій годині ночі і вбити його коликами. А циган це підслухав і там, де він мав спати, поклав таке завелике дерево, як він, і накрив його коцом. А сам заліз під ліжко.

Прийшла дванадцята година. Всі чорти вийшли і зачали ту колоду фест бити, так, що тріски летіли. Розбили її та й пішли.

А рано чорти один другому кажуть:

— Піди підмети кістки з того цигана.

А циган за той час тріски підмів і сам ліг. Один чортик заходить д’циганови і смішком каже:

— Вставай, чоловіче, бо вже ранок. А циган устав і каже:

— Чого ви такі блохи розвели, що мене так о дванадцятій годині кусали?

І чорти спудилися. Вони ж його так залізним кіллям били, а він каже, що блохи кусали. І повтікали вони геть. А циган став мельником і забагатів.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Баня-Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
9 січня 1986 року
Оповідач: Васкул Василь Васильович (1945 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.