Українські народні казки

Як чистили полонину

Українська народна казка Гуцульщини

Був у однім селі дуже бідний чоловік. А заробку не було, ніхто нічого не робив і не кликав нікого до роботи. Каже той чоловік жінці:

— Ти знаєш що, жінко, піду я до того багача, що сидить вище нас.

— Та чого підеш до него? — питає жінка.

— Та в него є толока * величезна, що він на ній пасе маржину *. Та спитаю в него, чи я би в него не наймився чистити ту толоку. Та все щось, може, заплатить, та будемо мати за що купити хліба, та до хліба, та дітям щось. Бо крайня біда в хаті.

Пішов бідний чоловік до того багача, а багач уздрів через вікно, що йде бідний до него до хати, та й вийшов навпроти него, аби він не ввійшов у хату і не дати йому їсти. Бо багач скупий був дуже. Сів багач на приспу, закурив люльку та й питається того чоловіка:

— Що тобі треба, чоловіче, від мене?

— Та я прийшов, ґаздику мій любий, запитатися у вас, чи я би у вас не заробив якийсь ґрейцар * на боханчик хліба, на коновочку молока, аби мав чим дітей погодувати.

— Ге, — каже багач, — є в мене для тебе велика робота. Але тяжка робота, а плата мала, бо такий тепер час настав, що дуже туго на гроші, а хліб не вродився. Хоть у мене є трохи грошей, але для себе тримаю.

— А яка то у вас, — каже, — тяжка робота, а плата мала?

— Толоку чистити.

— Та нічого, ґаздику, я буду чистити. А де то у вас? Багач каже:

— Ти йди за мною, я тобі буду показувати.

Водить багач бідного чоловіка своєю толокою уздовж і впоперек. То очі не спостигають дивитися, які то великі толоки. А та толока така нечиста. Жерепи, корчі, каміння велике. Страшно дивитися, ніщо робити коло того. Каже багач бідному чоловікови:

— Отак, чоловіче. Це каміння маєш мені повидовбувати і повикочувати на купки. Ці ями мусиш загрібати глиною, аби мені паша росла, аби мала де маржина пасти. Корчі, жерепи з корінням корчувати і палити.

Бідний подивився на то, подивився, заплакав та й каже багачеви:

— А як ви хочете, щоби я вам чистив на деньки чи на гурт? Багач каже:

— Ні, не на деньки, це мені на гурт. Перебереш від мене роботу. Скінчиш — я прийду подивитися, чи то по-мойому зроблено. Та й тоді тобі разом заплачу.

А бідний каже:

— Ой, ґаздо, я так не хочу, я на деньки. Годімся так: день пороблю вам, а ввечір ви мені заплатите, аби я мав що дітям принести їсти до хати.

Каже багач:

— Ну та й що ти мені меш хотіти за днину?

— А що, ґаздику, дасте, то й буду приймати, — сказав бідний чоловік, бо й так нема де заробити.

Багач каже:

— Кіло муки й літру молока за день. Більше я не годен тобі платити.

Здихнув бідний чоловік тяжко, що дуже маленька плата, та й сказав багачеви:

— Я йду додому, пораджуся з жінкою. Та й як не буде мене рано у вас на роботі, так я вже не прийду. А як прийду, то буду робити.

Прийшов бідний чоловік додому та й каже жінці:

— Так і так. Казав багач, що лиш стільки може платити. А робота така тяжка в него у тих толоках, що я не бірую робити.

А жінка каже:

— Мусиш іти, чоловіче, заробити ту мучичку і то молоко, бо дітям нема раз що дати їсти.

А було в него дев’ятнадцятеро дітей.

— Буду варити чир *, а тим молоком білити, — сказала жінка.

І пішов бідний до того багача робити. На деньки, інакшої роботи не було. Ледве проробив три дні та прийшов додому й сказав жінці:

— Далі я не годен таку роботу тяжку робити. Хіба би йому, — каже, — чорт робив.

І подумав собі чоловік: «Іду я до чорта». Пішов у великі, темні ліси та й здибає стареньку страшну бабу. Таку страшну, що аж її верся. Та й зачав від жаху хреститися. А баба йому каже:

— Хоть хрестися, хоть не хрестися, то все одно ти в моїх руках.

Тобі вже ніколи не видіти свеї хати, та й ні жінки свеї, ні дітей, якщо ти маєш діти. А він каже:

— Я маю аж дев’ятнадцятеро. Каже баба:

— Мусиш іти за мною. Куди я тебе веду, туди мусиш іти. Веде його баба поперед себе та йому розказує, куди вона його веде. Як зачала йому розказувати, то йому аж волос на голові встав із страху.

— Я тебе веду до свого сина.

А бабин син був чорт. Привела баба чоловіка до печери в скалі, виходить з печери її син чорт, а баба каже тому чортови:

— Я привела тобі цего чоловіка. Будеш мати з ким товаришувати.

Чорт подає руку чоловікови та й каже йому:

— Будеш згідний з тим, що моя мама тобі сказала? Чоловік мусив сказати, що «буду згідний». Бо хотів якось вирватися на світ Божий з неволі.

— Буду згідний товаришувати з тобою, але мусиш мені допомочи у одного багача толоку почистити.

Чорт каже:

— Допоможу тобі. Будемо робити, будемо оба чистити. Але мене ніхто, ніяка людська душа не буде видіти. Ти лиш тільки будеш тулятися * до каміння, а я буду вивертати. І носити, і складати там, де багач хоче. Ходім, веди мене до того багача на толоку. Раз ти звернувся до мене за поміччю, то я тобі все поможу. Ти мій товариш.

Повів бідний чоловік чорта з собою до багача, та й увійшли в хату, але ґазда не видить чорта, лиш цего чоловіка. Каже багач цему чоловікови:

— Чого ти лишив роботу та й не робиш? Бідний чоловік каже:

— Я був слабий, не годен був.

А тепер я дужий, то пристаю до роботи. Чорт шепче чоловікови на вухо:

— Кажи багачеви, що ти перебираєш роботу на гурт. Не на деньки, а на гурт.

Чоловік сказав про гурт, а багач каже:

— Мені все одно, аби лиш толоки були вичищені.

Вийшов чоловік з тим чортом на толоку, як зачав чорт братися до того каміння та до тих жерепів і корчів, то аж страшно було дивитися. Поробив городи, порівняв, усе дуже файно зробив. Зробив за оден день великий плай. Поробив другий день, третій день.

До шістьох день всі толоки були чисті, хоть яйце качай. Тоді каже чорт до чоловіка:

— А тепер іди приведи його сюди. Най він подивиться і скаже, чи йому вдалося, чи ні.

Вийшов багач на свої плаї, на свої толоки та й своїм очам не звірив. Як це таке виробилося? Та й тоді сказав багач тому чоловікови:

— Що ти за це хочеш? Скільки хочеш плати за то, що ти мені так виробив?

А чорт шепче на вухо чоловікови:

— Кажи йому, най дає тобі дійну корову межи діти. Та й шість мішків збіжжя.

Бідний чоловік сказав про корову й збіжжя, а багач каже:

— Я тобі це дам, але мусиш сказати мені, хто тобі це поміг зробити. Бо ти сам це за шість день не міг зробити. А не скажеш, то я вигрібаю оту глину, тебе убиваю і загрібаю в глину. І ніхто не буде знати, де ти подівся.

А чорт шепче чоловікови на вухо:

— Кажи йому: «В мене є товариш і поміг мені». Та й бідний це каже. А багач йому сказав:

— Ану покажи мені того товариша. Бідний кричить:

— Товариш, товариш! Де ти є? Ану йди сюди! А чорт обізвався:

— Іду, вже йду.

І нараз зійшов чорт згори до цих двох людей. Але такий файний чоловік. Ніхто би не сказав, що це чорт. Такий файний собі чоловік, делікатний, завітався з багачем та й каже йому:

— Будьмо товаришами. Каже багач:

— Будьмо.

А бідний сказав:

— Ну та що, вам добре товаришувати, а в мене діти в хаті голодні. Де та обіцяна плата?

Каже багач:

— Ну то ходім усі три до мене до хати. Прийшли вони до багача до хати, а бідний каже:

— То вже давайте мені ту корову і тих шість мішків збіжжя, най я заведу корову та завезу збіжжя дітям.

А багач зачав думати, зачав банувати за коровою та за збіжжям, зачав щось крутити. Не хоче йому того давати. Та й каже багач:

— Ти знаєш що? Я маю кози.

А кіз він мав, може, з двадцять п’ять, багач.

— Я тобі даю козу та й мішок збіжжя. Ти хочеш за шість день корови та й шість мішків збіжжя? Де ти таке видів?

А чорт шепче чоловікови на ліве вухо:

— Бери, бери це. Прийде такий час, що майже все його багатство буде твоє. Бери козу, а я мішок на плечі та й допоможу тобі до хати занести.

Поміг йому то чорт занести. Але багач наказує:

— Ви борзенько вертайтеся відти до мене. Вернулися вони оба до багача. А багач каже:

— Я досить багатий, але є в мене знайомий на третім селі. Той безмірно великий багатир. Полонину має величезну. Пішли би до него почистити полонину від каміння й жерепів.

— Гай, — каже чорт, — ходім на заробітки.

А жінка того бідного так втішилася тим збіжжячком та й тою козою. Вже має чим діти кормити. Та й сказала чоловікови свому:

— Ти вже трохи відпочивай. Куди ти ще йдеш робити? Відпочинь пару день.

— Та нє, жінко, я не слабий. Я такий здоровий, що землю перевертаю.

— Ну то як можеш, то йди.

І пішли вони всі три: чорт, багач і бідний. Багач веде їх до свого знайомого.

Прийшли на подвір’я, а той багач саме сидів на приспі й курив люльку півметрову. Але як вони йшли, то багач казав по дорозі тим двом, щоби вони мовчали. Він сам буде говорити та й з тим багачем годитися. Каже він тому багачеви, що курить люльку:

— Слухайте, мой *, Тимофію. Я одного разу перегонив свою маржину через вашу полонину. У вас така полонина запущена. Каміння, корчі, смереччя, і нема де маржині скубнути. А ми можемо вам усі три так почистити, що ніде ні камінчика не буде, ні корча, ні жерепу — все буде плай *. На другий рік будуть такі трави, що косами будете косити.

Каже Тимофій:

— Та якби вздрів свою полонину таку чисту, як ви кажете, то я би вам так заплатив, що аж переплатив би.

— Ну, — каже цей багач до Тимофія, — то я хочу годитися з вами. Інакше ми робити не будемо.

А чорт мовчить та й бідний чоловік мовчить, лиш слухають, що говорять багачі.

— То як, Тимофійку, дасте п’ятнадцять коров та й десять тер-хів * бринзи?

Тимофій каже:

— Дам, з радої душі дам.

— Ну, — каже багач до своїх товаришів, ідім братися до роботи. Коли ми, Тимофійку, закінчимо роботу, то я забігну до вас, а ви вийдете подивитеся, та й тоді ми розплатимося.

Вийшли на полонину, та й чорт шепче потиху чоловікови:

— Ану питайся в него, який буде поділ цего заробку. Бідний спитався, а багач каже:

— То таке, товариші. То я годився *. То я старший форин * від цего.

Цему бідному чоловікови, мому сусіді, буде одна коровка, а тобі, незнайомому, буде дві. А мої решта. Та й дам вам по терхови бринзи. А вісім моїх буде. Бо знаєте таки, я старший, я згодився. Я вмів згодитися. Та й вам нема кривди.

Подивився бідний на чорта, тяжко здихнув, а чорт каже тихо:

— Не переживай, чоловіче, ставаймо до роботи. І дасться видіти, яка там буде плата.

Чорт притулив руки до великої плити, такої, що багачеви було страшно дивитися, не то що викочувати її. Та й каже чорт багачеви:

— А як тобі такі камені викочувалися та вирівнювалося, як город, то ти мав знати, що чиєсь здоров’я лишилося на твої толоці. Та й ти мізерну плату йому дав. А з цего Тимофія ти зажадав п’ятнадцять коров та й десять терхів бринзи. То тут треба тобі й здоров’я лишити. Ану, — каже чорт, берімся до цієї плити всі три.

А цему бідному чоловікови чорт шепче:

— Ти тільки туляйся до цеї плити.

А багачеві руки притискає чорт до каменя. Та й так упирається багач, що йому десята юшка чурить з чола. Вивалив чорт камінь, пустив його вниз, загріб глиною яму, вирівняв і пішов далі і далі так само виробляє.

Поробив багач з чортом до вечора в спілці та й каже увечір:

— Я вже завтра так не зможу робити, як сьогодні, я не годен ні руками, ні ногами кинути *.

Чорт каже:

— Раз ми в спілці, раз ми товариші, то маємо разом докінчити цю роботу. А то скаже ваш Тимофій, що ми люди пусті, не роботящі, обіцяли та й роботу не скінчили. Яке ваше буде лице?

Переночували вони, рано встали і знов до роботи. Чорт не дає багачеви віддиху, так стискає його роботою, щоби йому вже не хотілося на світі жити. Не то що п’ятнадцять коров узяти.

Ще лишилося на оден день роботи, та й полонина буде готова, чиста, хоть віничком замітай. І сказав багач:

— Я вже не годен робити, хоть мене тут убийте. Не хочеться вже мені не тільки Тимофійових коров, але і своїх зрікаюся.

Чорт докінчував полонину сам, бо багач не міг уже ні руками, ні ногами кивати. А той ще дужий, бідний чоловік.

Узяв чорт багача під паху та й несе його до Тимофія. Та й бідний чоловік іде рядом. Прийшли до Тимофія, та й каже чорт:

— Ідіть подивіться на полонину. Ми тут будемо чекати, а ви там усе пообзирайте.

Пообзирав Тимофій — все йому вдалося, полонина чистенька, хоть віничком замітай. Збіг Тимофій до хати, а ці люди лежать собі, відпочивають коло його хати. Каже Тимофій:

— Люди добрі, як ви мені все файно зробили! Я хочу вам надкинути.

А той багач послухав та й каже:

— То, Тимофійку, я найдужче наробився, бо мене аж ізнесли, такого трудного. А ті два дужі.

Каже Тимофій:

— Я нічого не знаю. Я лиш хочу вас однаково всіх трьох поділити. По Божому, так, як бог любить. Було згоджено за п’ятнадцять, а я даю ще враз так. Тобі десять коров, тобі десять і тобі десять — усім трьом по десять. А терхів теж однаково даю, усім по вісім.

Тоді чорт сказав:

— То таке, Тимофійку. За вашу щедрість, за вашу щирість і добрі слова, за те, що ви правдою жиєте і цінуєте наш тяжкий труд, ми не будемо брати з вас ані одної корови, ані одного терха бринзи. Ми вам це за толоку * зробили.

А бідний чоловік трохи засумував, що ні з чим до хати прийде, а діти дома ждуть. Але чорт шепче чоловікови на вухо: «Ти не переживай, тобі буде все, що треба». Та й каже чорт:

— Розвітаймося, хлопці, з Тимофійом та й ходім до тебе, багачу. Тимофій каже:

— Та беріть у мене плату, не шкодуйте мене. В мене є доста коров, та й бринзи, та й всього є в мене доста. Я не хочу мати кривди на собі.

— О ні, Тимофійку, ми не будемо кривдуватися на вас. Ваші слова, — сказав чорт, — щирі та й добрі.

А душа багача щось віщує. Видить багач, що добре на його руку не виходить. Та й тремтить, що мають загостити до него. Пригадав собі, що маленьку плату дав чоловікови за таку велику толоку. Лиш козу та й мішок збіжжя. Він пізнав, що то за робота на Тимофійовій полонині. Боявся, що недобре йому буде.

Приходять до багача.

— Ну, — каже, — багачу, скільки ти заправив коров з Тимофія та терхів бринзи? Дуже багато. Та й Тимофій ще сказав, що надкине. А ти сказав, що тобі найбільше має бути, бо ти годив. А цему бідному чоловікови, котрий має дев’ятнадцятеро дітей, ти пообіцяв за його тяжку роботу корову та й не дав. Ти мав дати шість мішків збіжжя, а дав оден. Та й козу дав. А тепер я тобі кажу, щоби ти віддав йому всі свої корови і все своє збіжжя до одного зерна. І би так пару років бідно жив, як він жив. То будеш знати, по чому в’язка попелу.

Мусив багач відогнати всі корови до бідного і перевозити фірами все зерно, бо інакше не було що йому робити, бо йому грозила смерть.

Коли це все відогналося, відвезлося і впорядилося в бідного на подвір’ю, відкликав чорт бідного на полянку та й сказав йому:

— Коли тобі, чоловіче, стало прикро, ти пішов у світ шукати допомоги та й надибав у темному лісі бабку стареньку, таку нефайну, таку погану. І тобі здавалося, що то якась відьма або чортиця. І вона тебе привела до мене, свого сина. І ти цілий час мав мене в думці за чорта. А я не чорт, і моя мама не чортиця і не відьма. Нам дана сила від бога, мої мамі і мені, помочи бідним, безталанним людям. І я тобі допоміг. Не забувай за мою маму та й за мене. Молися та й згадуй за нас.

Бідний чоловік заплакав з радощів, а коли протер очі від сліз і глипнув на то місце, де сидів той чоловік, що помагав йому, а то лиш порожнє місце було, а чоловіка вже не було. І він увійшов у хату і розказав усе жінці й старшим дітям. Він їм до того нічого не розказував, бо не було часу говорити, він усе займався роботою, щоб прогодувати сім’ю. А тепер він говорив, і жінка й діти уважно слухали. І сказав він жінці:

— Мені трохи жаль багача, що зостався без корови та й без мішка зерна. Він, напевне, так бідує, як ми бідували.

Упряг чоловік коні, наладував фіру міхів та й повіз до багача. А жінка гнала п’ять коров. Привезли багачеви то збіжжя, пригнали корови.

— На, — каже, — чоловіче, жий, не бідуй. Ти не мав совісти, а я маю совість.

Багач дуже зрадувався, мало бідного чоловіка в ноги не цілував, простибував * дуже йому. Бо вже знав, що то значить біда. І від того часу оба сусіди так собі подружили, що ліпше, як рідні браття жили. Може, ще й тепер жиють, як не повмирали.

Походження та примітки

* Толо́ка — тут: поле, що служить пасовищем.

* Маржи́на — худоба.

* Ґре́йцар — мідна австрійська монета.

* Чир — страва із завареного нагусто борошна.

* Тулятися — торкатися.

* Мой — уживається при звертанні до людини.

* Плай — чиста від лісу лука в горах.

* Терх — в’юк, вантаж, який перевозять на спині коня.

* Годи́тися — тут: домовлятися.

* Фо́рин — головний.

* Кину́ти — поворушити.

* Толо́ка — тут: безоплатна гуртова допомога працею.

* Простибува́ти — дякувати.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області
24 червня 1990 року
Оповідач: Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також