Українські народні казки

Як чоловік біду побачив

Українська народна казка Гуцульщини

Жив собі такий чоловік, що казав: «Ніякої біди на світі нема. Біда мене найти не може». Він це всюди казав поміж своїх сусідів. А сусіди змовилися і наймили таку бабку, щоби йому показала, що то є біда. Сказав він свої жінці:

— Я хочу їхати на ярмарок.

Запряг він кобилу та й поїхав. Їде він, доганяє його баба. Та, що її наймили. І проситься та баба до него на фіру, щоб підвіз. Він думає собі: «Бабка старенька, най сяде на віз та й най їде». Баба сіла і їде з ним на ярмарок. Приїхали вони, баба дає кобилі їсти, крутиться коло воза. А він собі ярмаркує, купує, що йому потрібно.

Поярмаркував чоловік та й уже хоче їхати додому. А та баба сіла на фіру та й собі сидить. Він каже:

— Та злізайте, жіночко, я вже їду додому. А вона каже:

— Та й я з тобою їду додому.

Ударив він свою кобилу та й поїхали. Він був дуже лагідний чоловік і не міг ні бити бабу, ні струтити з воза.

Приїхав чоловік т’хаті, баба злізла з воза, розпрягає кобилу, заходить у стайню, дає їсти — господарює. Вийшла з хати жінка, подивилася та й питає чоловіка:

— Що ти за бабу привіз?

А він зачинає розповідати жінці:

— Я їхав на ярмарок, і запросилася ця баба, аби я її приймив на віз. Я приймив, баба приїхала зо мною на ярмарок. А як їхав назад, баба сіла і не хотіла уступитися. І приїхала сюди.

Жінка каже:

— Чоловіче, може би, ми її нагнали?

А баба ввійшла до хати. Каже жінка тій бабі:

— Ідіть собі, жіночко, відки ви прийшли. А вона сказала:

— Ні, сараки, я від вас як-будь не піду. Я хочу половину майна. А чоловік з жінкою були чесні люде. Подумала жінка та й каже:

— Чоловіче, може би, ми дали їй ту половину майна? Аби лиш пішла від нас.

А чоловік каже:

— Дамо їй половину, аби лиш пропала, щезла від нас. Зачинають вони ділити майно. Перший раз поділили город. Поділили й маржину. А тут ще й кобила є. Баба каже:

— Цю кобилу треба розділювати.

А йому було дуже жаль тої кобили. І жінці жаль було. Каже він бабі:

— Беріть собі цілу кобилу.

— Ні, розрубуймо наполовині, — каже баба.

Що тут робити? Чоловік сам не хоче рубати, бо йому страшно жаль за тою кобилою. Іде він до сусіди і просить, аби йшов розрубати ту кобилу. І такий жаль його взяв, бо дуже була улюблена в него та кобила. Сусіда бере ніж та й іде рубати кобилу, бо баба інакше не хоче вступитися. Сусіда підняв ножа розрубувати кобилу, а баба ймила його руку та й каже:

— Ні! Не рубай! Я хотіла йому показати, що на світі є біда. Хотіла показати, що біда всюди найде людину: на дорозі, в хаті, на забаві, на весіллю — всюди може біда людину найти. Нічого я твого не беру.

Та й пішла баба.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Космач, Косівського району, Івано-Франківської області
18 серпня 1984 року
Оповідач: Чупирчук Анна Петрівна (1907 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.