Українські народні казки

Як чоловік вовка й ведмедя перехитрив

Українська народна казка про тварин

Вийшов чоловік у ліс і колов дерево надвоє. Прийшов д ньому вовк і мовить: «Я тя з’їм!» — «Ба, вже як чоловік має гинути яков смертьов, то мусить ся умити. Поди, няй ся вмию!» А зладив, знаєте, бук коло себе теньгий. Пішов, умився і мовить до вовка: «Не маю ся в що повтирати, коби-с ми дав хвоста». — «Та я ти не бороню, на». Тот ніби ся втират, овинув си хвіст докола руки, як си возьме бук, як озьме скіпати вдовш вовка! І забив геть на смерть.

Але йде медвідь: «Я тя заб’ю, чоловіку!» Ну, пропало. «Кой уж на такем впав, же ня заб’єш, то поможи ми тото розколоти, бо треба на труну». — «Як?» — «Упхай си ту ноги та й тисни, а я йду з другого кінця бити клинець, та борше ся розколе».

Пішов, клинець підбив догори ідей, підбив другий, а медведьові як стисло ноги, як ся клец зійшов назад; як почав ричати, і такий здох коло клеца. А тото юж не знаю, де ся дів той медвідь, ци го виняв, ци може й днесь там дагде є.

Походження та примітки

Як чоловік вовка й ведмедя перехитрив. Пор.: Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 38, 121, 151. Зап. В. М. Гнатюк в 1899 р. у с. Мшанці Старосамбірського пов. (Галичина) від Г. Оліщака. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 53.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.