Українські народні казки

Як чоловік жінку вилікував

Українська народна казка Буковини

Був собі їден чоловік. У него дуже боліла жінка. Але вона не боліла, а лиш прикидалася слабою. Вчув чоловік, що приїхав у село лікар. Жінка й каже: — Мой, ану йди за тим лікарем. Може, він мені щось поможе.

Лікар прийшов, обглядів її і зрозумів, що вона здорова і лиш дурить чоловіка. Той лікар не мав бомаги і не було на чім писати рецепт. І написав він рецепт по-латинськи крейдою на воротях. А тоді в селі не було грамотних, щоб переписати рецепт. Здоймає хазяїн ворота, кладе на візок і їде в аптеку. Приїжджає та й каже аптекареви:

— Ідіть подивіться на мій рецепт. Аптекар каже:

— Давайте той рецепт сюди.

— Та то, — каже, — дуже великий, не влізеться в аптеку. Аптекаря зацікавило, і він пішов подивитися на той рецепт. Подивився, прочитав, що написано на воротях, та й каже хазяїнови:

— Почекайте. Зайдете тоді, як вийдуть усі люди з аптеки. Почекав чоловік, поки всі вийшли, та й заходи.

— Давайте ліки, бо воли голодні. Та й додому треба, там жінка вмирає.

Аптекар каже:

— Ходіть ближче до мене.

Той підійшов, а аптекар як вліпи йому справа, а потому зліва. А потому ще їдну, третю, як дав, у того аж лице лопнуло. Та дав йому води, щоб умився.

— Отак лікуйте жінку — і буде здорова.

— Спасибі за ліки.

Поїхав чоловік додому. Приїхав, а жінка питає:

— А що, привіз чи не привіз?

— Привіз, привіз, але злазь з печі.

Вона злізла, а він як дасть їй їдну плявуху, вона аж під лавку залетіла. Та й каже:

— Це по єдній три рази на день.

Та й пішов надвір до роботи. Приходи до хати, а вона вже й їсти йому зварила, водички принесла.

Дав він їй ще й на полуднє їдну плявуху. А вона й каже:

— Мой, я вже здорова, не треба більше ліків.

На другу неділю впрягає він воли і їде знов в аптеку. Та й знов чекає моменту, поки вийдуть усі люди з аптеки. А тоді вбігає і каже:

— Добрий день. Я тої неділі брав у вас пилюлі. То дві розходував, а їдна лишилася. Нате вам її.

Та як уліпи аптекареві, то той так полетів, що аж фляшки посипалися. А чоловік вийшов, сів на візок та й поїхав додому. І жили вони вже з жінкою добре.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Шибутинці, Сокирянського району, Чернівецької області
8 січня 1980 року
Оповідач: Максимчук Василь Олексійович (1919 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Як чоловік жінку вилікував

Українська народна казка Гуцульщини

Одна жінка була слаба та й усе посилала чоловіка за ліками. Чоловік пішов за ліками, а вона запросила цигана, щоби циган йграв їй.

— Кумочку срібні, прийдіть до мене йграти, бо чоловіка нема дома, а мені так скучно. А циган каже:

— Не маю як, бо нема жінки дома. Я не можу хату лишити. Хіба би збирав своє лудиння в міх та ніс до тебе.

— Та най буде, кумочку, покладете міх коло себе та й будете йграти.

Пішла вона додому та й уже рихтується * до вечора, а циган забрав її чоловіка Івана в міх та й приносить. Та й поклав той міх коло себе та й йграє. А тут уже посходилися до неї любаси: піп, дяк і паламар. Циган йграє, а вони всі гуляють. А жінка співає:

Пішов чоловік по ліки. Не прийшов би навіки.

А циган співає:

Чи ти чуєш, Іване,

Як ті жона співає?

Маєш ніж при собі,

Пори міх на собі.

А сусіха * в кочергах *,

А макогін на стіні.

То по гостях, то по ній!

— Ей, кумочку, що ви такої співаєте? — жінка каже.

— Та ти втішної, та й я втішної.

А той як міх розпоров та як ухопив макогін! Та то по гостях. І вже не слабувала жінка більше.

Походження та примітки

* Рихтува́ти — готувати.

* Сусі́ха — кочерга.

* Кочерги́ — тут: кут біля печі.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Снідавка (хутори), Косівського району, Івано-Франківської області
22 грудня 1985 року
Оповідач: Грималюк Марія Йосафатівна (1926 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Як чоловік жінку вилікував

Українська народна казка Покуття

Були чоловік та й жінка. Та й жінка все казала, що вона слаба та й слаба. Каже чоловік:

— Жінко, там і там у дуплі сидить ворожбит. Іди до него, він тобі скаже, який би-тобі був лік. Жінка почала збиратися туди, а чоловік тим часом вбрав якесь старе вбрання, замастив лице та й побіг направець через городи. Заліз у то дупло, сидить та й чекає на неї. А вона приходить та й каже йому:

— Що зробити, аби чоловік оглух і осліп? Він каже:

— Заріж курку і звари масну юшку, і дай йому з’їсти ту курку і тої юшки, і він від того осліпне. І звари пироги з сиром і сметаною намасти. І він від них оглухне, від тих пирогів.

Жінка пішла від него додому. А він собі другою дорогою, направець, та й перший прийшов додому. То все з себе поскидав, умився, приходить жінка, а він питає:

— Що той казав тобі?

— Казав, би я зварила курку, пироги би зварила.

Ну та й жінка вже це зварила та й сіли ввечір вечеряти. Чоловік їв, їв то м’ясо і ту юшку. Та й каже:

— Жінко, я щось не вижу.

А відтак жінка подала ще пироги. А він їв, їв, наївся теньґо, бо вона ніколи йому цего не варила. Наївся він пирогів та й каже:

— Жінко, я щось не чую, я оглух. Відведи мене на піч спати, бо я сам не годен, не чую й не вижу.

Жінка відвела чоловіка на піч, а до неї прийшов піп. Вона каже:

— Ходи, ходи, бо чоловік уже нічого не видить і не чує.

Зайшов піп до хати, сіли вони з попом за стіл. Вона витягла горівку з намисника, їдять, п’ють. А чоловік каже:

— Жінко, виведи мене надвір, бо мені щось недобре. Жінка вивела його надвір, а він каже:

— Іди до хати, я зараз увійду.

Він ще за днини злагодив собі добру булаву. Та й входить до хати і тою булавою жінку раз, а попа два рази. Каже жінка:

— Прости мені, чоловіче, я не буду вже водити попа. А піп:

— Чоловіче, випусти, я вже не буду ходити до твої жінки.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Снятин, Снятинського району, Івано-Франківської області
6 серпня 1987 року
Оповідач: Синиця Калина Йосипівна (1923)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.