Українські народні казки

Як чоловік жінку вчив

Українська народна казка Гуцульщини

Був господар-дідич, мав три пари коней. Та й мав одну доньку. Але та донька була з натурою, як кінь, норовиста. А один парубок з сусіднього села оженився на ній. Але старий сказав йому, що вона з натурою. І як віз чоловік свою молоду жінку після весілля в тестя, він вирішив налякати її. А був він чоловік небагатий і їхав такою кониною, що ходила в кіраті. Та й везли вони від тестя велику свиню й кугута. У бережку та кобила не годна була то тягнути, і він її вбив. А на жінку накинув шлею, та й упрягся сам, та й потягли. Дома чоловік поклав кугута на жердку, а жінці каже:

— Іди нагодуй свиню. Дай їй полови. А жінка каже:

— Та ця свиня в мого тата кулешу з молоком не хотіла їсти, а тут полову буде їсти?

— У мене буде.

А вночі запіяв кугут. Він загрозив, аби кугут не піяв. Ґазда каже:

— То ти з натурою?

Та й відтяв кугутови шию, та й кинув його.

Рано пішов до стайні — свиня не їла полову. Він узяв та й зарізав свиню. (Її й так уже треба було різати). І напудилася жінка, стало їй страшно. І натури свої не показує, усе, що треба, файно робить. І чоловік задоволений нею, і файно вони двоє жиють.

Іде до них його теща, мати жінки. А він уздрів її та й ніби побіг по горівку. Та оббіг кругом хати і став поза двері послухати, що вона буде казати. А жінка каже мамі:

— Воліли-сте мене втопити, як за него віддати. Кобилу вбив, свиню зарізав, кугутови відтяв шию. Він ще й мене вб’є.

А стара:

— Небого, йди від него геть.

А ґазда бере плуг, кличе жінку й тещу надвір та й закидає на них обох шлеї.

— Тягніть!

І вони орали, бо боялися смерти. Стара хоче щось перечити, а дочка каже:

— Мамо, мовчіть, бо вб’є.

Прийшла стара т’хаті та й каже старому про зятя:

— Той так нашу доньку мучить. Іди подивися, що він виробляє. Пішов старий подивитися. А зять уздрів та й знов ніби побіг по горівку. Та оббіг довкола, став у сінях за дверми та й слухає.

— Йой, — каже дочка, — воліли-сте ня втопити, як за него дати. А старий каже:

— Так тобі й треба. Ти думала, що то зо мною? Аби йому руки святилися. То ґазда.

А той вчув це та й побіг за горівкою. Приніс горівки та й гостилися три дни.

Треба вже старому йти додому. І каже він зятеви, аби дав на насіння проса. Той дає, але в що взяти? Тесть здоймив кальсони, позав’язував і насипав туди проса. Та закинув то на шию та й іде додому. А стара здалеку побачила, що в него на шиї з обох боків щось звисає на груди, та й каже:

— І старий орав. Ади, в хомуті втік додому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Нижній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
10 березня 1984 року
Оповідач: Фіцич Іван Антонович (1904 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.