Як чоловік жінку обдурив

Українська народна казка Гуцульщини

В одному селі жили собі чоловік і жінка. Чоловік був собі як чоловік, а жінка була дуже вперта і брехлива. Коли посвариться з чоловіком, то розказує кому попало всі секрети. Одного разу чоловік пішов у панський ліс по дрова і найшов там кітлик з грішми. Але принести його т’хаті не було як, бо як жінка розсердиться, то порозказує всім. І пан гроші відбере. Чоловік думав, думав та й надумав, як жінку обдурити. Перед тим, як піти по гроші, чоловік пішов у панський ліс і понавішував на корчах риби. І на ріці вер у сак зайця. І понамітував по землі пирогів. Та й попросив сусідського хлопця, аби той ґвавтував, як він буде йти з жінкою. А тоді він жінці сказав:

— Я найшов у панськім лісі гроші, аби-с пішла помочи мені принести. Але не треба нікому про це казати, бо пан відойме гроші.

Жінка заклялася, що нікому не скаже, і пішла з чоловіком по гроші. Ідуть по дорозі лісом, дивиться жінка, а на корчі риба. Жінка питає в чоловіка:

— Що це за чудо, що риба на корчах? Я ще цего не виділа.

— То, — каже чоловік, — риба тікала з-перед панських рибаків та й утекла в ліс.

Ішли вони почерез ріку та й уздріли в саці зайця. А жінка питає:

— А це що таке? Хто чув зайця в сак ловити?

— То, — чоловік каже, — панські рибаки нині зайця в сак імили. Ідуть далі, а на дорозі розметані пироги.

— А це що? — питає жінка.

— То вночі над панським лісом ішов дощ з пирогів, — каже чоловік. Ідуть далі, а то щось зачало ґвавтувати (то кричав той хлопець, що він наймив).

— Що то кричить? — питає жінка.

— То пана чорти бриють, — каже чоловік, — а він ґвавтує. Принесли ті гроші т’хаті. Та й добре вони жили, поки не посварилися.

А як посварилися, жінка зачала кричати:

— Я піду до пана й розкажу, що ти гроші найшов у лісі! Побігла до пана й розказала, що чоловік у панськім лісі найшов гроші й тепер має кітлик грошей. Пан закликав чоловіка з жінкою до себе та й питає:

— Ти найшов у моїм лісі гроші? А чоловік каже:

— Ні, пане, я ніяких грошей не находив, я не знаю, що за напасть на мене.

— А жінка твоя каже, що ти найшов гроші в моїм лісі і приніс т’хаті. Каже чоловік:

— Ніяких грошей я не находив. Хай скаже, коли я ті гроші приніс. А тоді жінка каже:

— То, пане, тоді було, коли вся риба сперед ваших рибаків у ліс утекла.

— Що ти, бабо, мелеш дурниці! — сказав пан.

— Я казав, що вона бреше, — каже чоловік. — То дурна баба. Бреше, сама не знає що.

А жінка:

— Я брешу? Пане, це тоді було, коли ваші рибаки зайця в сак імили. Пан знов осердився, накричав на жінку і сказав:

— Добре нагадайте, котрої то днини було.

— Пане, це тоді було, коли над вашим лісом ішов дощ з пирогів, а вас чорти брили, і ви ґвавтували.

А чоловік каже:

— Видите, що баба дурна. Що ви, пане, їй вірите?

І пан дійсно подумав, що баба дурна та й бреше, сама не знає що. І чоловіка пустив т’хаті, а жінку сказав покарати. Та дали бабі буків, та й кінець казці.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Шепіт, Косівського району, Івано-Франківської області
15 березня 1987 року
Оповідач: Александрук Василь Федорович (1953 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.