Українські народні казки

Як чоловік заблудив

Українська народна казка Закарпаття

Був собі циган і був його кум. Як колись давно бувало, у село приходили цигани, і село одного з них призначило своїм ковачом. Циган був іще молодий, була в нього сім’я, і кожного року в його сім’ї народжувалася дитина. Цигани звикли робити так: коли народжувалася дитина, вони брали за кума найбагатшого чоловіка в селі. А багаті люде не одказувалися од того, бо казали, що хто буде йти до цигана за кума, будуть у того ґазди добре свині годоватися. Той циган і закумався з одним багатим. А той багач жив далеко од нього, на другому кінці села.

У того кума була прекрасна жона та прекрасне велике ґаздівство. Але, на жаль, дітей у них не було. Циган його взяв за кума, а своїх дітей не мав. Він був дуже зайнятий на ґаздівстві й не дуже дивився за своєю жоною. Але жили вони з жоною прекрасно.

Коли приходила осінь, то в нас були вечірки. Люде ходили одні до других. Дівки пряли, невісти й старі баби тоже. Пір’я пороли. А хлопці приходили на тоти вечірки та й фіґльовали. І багато хлопців на тих вечірках влюблялися в дівок.

А одного разу на тих вечірках один влюбився в того багача жону. А чоловік того довгий час не помічав. Той леґінь часто ходив на вечірки, і бувало вже так, що він провожав тоту жону аж то воріт. А ґазда наробився на полю та коло худоби та й собі спокійно спав.

Одного разу призначили вони вже собі місце для настоящої зустрічі. Вона сказала, що буде довго поратися, щоби той леґінь чекав її у стайні. І так вони довгий час зустрічалися в стайні.

Але одного разу ґазда несподівано зайшов до стайні та найшов леґіня коло ясел, де стояли воли. І запитався в нього:

— Що ти ту робиш, чоловіче добрий?

— Та ми тут на вечірках сперечилися з одним моїм цімбором, же у вашого вола єден ріг довший, а другий коротший. І я прийшов поміряти й доказати йому, що у ваших волів роги єднакі.

Ґазда повірив і одпустив його, все обійшлося добре. Коли вони зійшлися на вечірках другий раз, той леґінь з жоною багача, леґінь повідає:

— Небого, діла там у нас більше не буде, бо твій чоловік мене застав у стайні. І я ледве викрутився. Придумав, що волам роги міряв. Нам треба підобрати друге місце.

Вона каже:

— Що нам придумувати? Чоловік ляже спати, я спорожню відра та його розбуджу й зажену за водою. А вода дуже далеко. Тим часом ти зайдеш до хижі. Поки він вернеться, я тебе одпроваджу.

Так і було. Одного вечора кінчилася робота, ґазда ліг спати, а жона ще поралася. І зробила так, щоб у хижі не стало води. Тоді розбудила чоловіка та говорить:

— Ох ти, сякий-такий! Як ти залишаєш нас без води на цілу ніч! Ану вставай і йди по воду.

Він мусів устати, налегко одягся. Був у легких боганчах на босу ногу. А надворі вже заморозки.

Ґазда пішов, а тим часом до хижі входить той леґінь. Вона світло загасила, хижу замкнула й каже фраєрови:

— Будь, як дома.

Фраєр боявся, але вона переговорила його:

— Не бійся, все буде в порядку.

Вже був дуже пізній час, коли чоловік повернувся з водою. Зачудувався він. Що то? В хижі не є світла, двері чогось замкнуті. Думає собі: «Що ся могло стати?» Почав дуркати в двер:

— Жоно, отвори! Я прийшов з водою!

Але ніхто не озивається. Він починає ще гірше дуркати.

— Одкрий, бо я замерзаю!

Ніхто ся не обзиває. Тоді чоловік почав гриміти в облаки. Ніхто не обзивається. Нарешті з постелі озвалася його жона:

— Хто там? Чого тобі треба? Він говорить:

— Та я, твій чоловік. Воду приніс. Чому ти світло погасила й хижу замкнула?

А вна йому одповідає:

— Який ти мій чоловік? Мій чоловік коло мене. Що ти, удурів або напився?

— Ніт, я з водою прийшов. Та то моя хижа, а ти моя жона! Тоді озивається той її фраєр:

— Зараз я тобі дам твою хижу та твою жону! Не йдеш мені з обійстя? Зараз я тебе нажену. Що ти не даєш нам спокійно спати?

Чоловік собі думає: «Що зо мною? Чи заблудив, чи що зо мною сталося, що я не впізнаю свої хижі?» Іще декілька раз намагався дуркати, але його обезчестили паскудними лайками, і він не знав, куди подітися.

В селі вже кругом спали. Куди подітися. Тилько одна кузня. Чути було, як там циган клепле. Чоловік вилляв воду та з відрами бігом на край села, бо ще чути було, як у кузні гримить. Прибігає до цигана, сім’я цигана ще спить, лем сам циган за ковадлом клепле підкови. Як увидів циган чоловіка з порожніми відрами, він спершу напудився. А той у спідніх гатях і в сорочці. І без рехлика, і без капелюха. Але циган скоро пізнав, же то кум. Питає кума:

— Куме, що з вами? В таку пізню пору голі з відрами. Що вас пригнало до мене в такий пізній час?

— Йой, куме! Такого зо мною ще ніде не було. Знаєте, жона загнала мене по воду, і я заблудив. Знаю, де моя хижа, все знаю, але не можу знайти свою хижу. Приходив точно у свій двір, а там озивалися, же то не моя хижа. Що робити?

— Ей, куме, — циган не вірить, — та я вашу хижу нажмурячки найду.

— Та не найдете, бо й я знаю, а не можу найти.

А кум дуже змерз. Тоді циган бере кума на плечі та бігом дому. Приніс точно в той двір, так, як має бути, і сам уже циган дуркає в облаки і гойкає:

— Кумо, втворяйте! Ту кум змерз. Скоро втворяйте! А кума озивається:

— Який там іще кум?

— Я, кум ваш, циган. Із кумом прийшов. Втворяйте скоро, бо кум замерзає.

А вна знов одповідає:

— Який мій чоловік? Мій чоловік коло мене!

— То не може бути! Ваш чоловік ту є, в мене на плечах. Вже замерз.

А фраєр з хижі гойкає:

— Ідіть мені з обійстя! Не даєш мені спати коло мої жони. Зараз я вас нажену!

Циган уже сам думає: «Що, і я заблудився? А може, в мене нечистий дух на плечах? Може, то нечиста сила прийшла до ковальні мене спокусити? Бо кум коло куми. Що робити?» І думає собі: «Звержу тото з себе». Напружився циган і зверг кума з плечей, а сам бігом утікати.

Прибіг циган дому опуджений, застрашений, розбудив циганку, свою жону, і розповів їй про свою пригоду. Що то не кума він дому носив, а якусь нечисту силу, бо кум з кумою в постелі.

— ...Але бог поміг од того збавитися, і я ледве добіг дому. Ледве душа тепла.

А кум упав з циганових плечей і думає: «Де мені подітися?» Пішов у стайню, і там переспав у яслах.

А як зачало рано зоріти, жона випровадила красно свого фраєра. І вже напоготові, чекає на чоловіка. Де він? А чоловік через деякий час з’являється з пустими відрами, такий змерзлий. Вона пішла на нього з усякими брудними лайками:

— Ти сякий! Ти такий! Я цілу ніч без води була. А тебе нечиста сила куди носила!

Насварилася, насварилася, і ґазда зостався виноватий, а вона права.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Туриця, Перечинського району, Закарпатської області
28 березня 1991 року
Оповідач: Козак Михайло Юрійович (1924 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.