Як чоловік звірям мисла приніс

Українська народна казка Гуцульщини

Їде чоловік узимі по дрова. Дивиться, стоять медвідь, лис і вовк. Чоловік їде бичками, а вони всі три стоять і перечаться. Медвідь каже, що він дужчий. А вовк каже, що він, вовк, дужчий. А лис каже, що він хитріщий і дужчий за їх обох. Каже медвідь:

— Гозди чоловік їде. Він зараз нам скаже, котрий з нас дужчий. Тоді каже лис:

— Не зачіпайте чоловіка, бо не мемо жити. А вовк та й медвідь кажуть:

— Що ти знаєш?!

Чоловік вертає бички в другий бік, а медвідь його кличе. Тоді чоловік їде д’ним. Каже медвідь:

— Кажи нам, котрий з нас дужчий. А чоловік подумав та й каже:

— Я так не можу сказати. Я мушу вернутися т’хаті за мислами. Тоді медвідь каже:

— Але бички лишай тут.

— Я не годен мисла нести, — каже чоловік. А вовк каже:

— Я та й лис підемо з тобою.

Тоді чоловік дає бичкам їсти і йде з вовком та лисом т’хаті. Прийшов та й набирає в мішки каміння та й складає під хату коло них двох, коло лиса й вовка. Тоді йде до хати, набирає собі м’яса буженого, солонини, часнику, хліба житнього. І мішок сіна. І один мішок з камінням прив’язує до вовка, а один до лиса. Кладе на них ті мішки, і треба їм іти почерез воду, почерез лавку. Він лиса пускає наперед себе, а вовка ззаду. А сам усередині межи ними йде. А каміння тяжке. Чоловік серед води лиш вовка за голову і в воду. І втопив його. А лис тоді до него каже:

— А що буде зо мною? Відай, — каже, — й моє таке буде. А він каже:

— Відай буде.

Та лиса за хвіст, та й у воду.

Та й приходить чоловік д’бичкам та й д’медведеви. А медвідь його питає:

— А де вовк та й лис? Він каже:

— Йдуть там іззаду.

Тоді чоловік кладе ватру, бичкам дав їсти. Сідає собі на сани. І вистругав собі патичок. І м’ясо на патичок, часником помащує і на ватру. А медвідь питає:

— Що ти таке пахуче їш?

А недалеко в корчах спав дик. Чоловік каже:

— Ади, те, що спить, їм.

Дав йому чоловік покушати того м’яса. А медвідь сказав до него:

— Це добре, я йду це вбити.

І пішов дика вбив, і притягає т’чоловікови. Чоловік хоче того дика обробляти, а медвідь каже:

— Знаєш що? Присили мене. Бо нім ти це обробиш, аби було м’ясо таке, як те, що ти давав покушати, то я можу вбити тебе й бички.

Тоді чоловік рубає бучка, запарює у ватрі і крутить на таку вужевку. А медвідь сказав до грубого бука його присилити.

— Аби я тобі не заважав, як ти будеш його оброблювати, — каже медвідь до чоловіка.

І чоловік присилив його. Медвідь помуцувався і каже:

— Ні, я врвуся. Давай, — каже, — ще крути.

Тоді чоловік вкрутив ще одну вужевку і присилив нею медведя до бука. Медвідь поторгався і сказав:

— Вже я це не годен урвати, би-с мене й убив. А чоловік на це сказав йому:

— Відай так і буде. Тоді медвідь каже:

— Добре нам лис казав: «Не зачіпайте чоловіка, най собі чоловік їде. Бо ми всі вигинемо».

Тоді чоловік рубає грубий кіл, запарює у ватрі і медведя по голові. І вбив. І тоді дика на сани, медведя теж і поїхав додому.

Та й витягнув собі чоловік з води лиса й вовка. Отакі чоловік мисла їм привіз. Та й так вони файно виграли з мислами.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Уторопи, Косівського району, Івано-Франківської області
9 травня 1987 року
Оповідач: Ласійчук Марія Юріївна (1919 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.