Українські народні казки

Як чоловік коровою став

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Колись-то дуже давно, не за нашої пам’яті, мабуть, батьків і дідів наших ще й на світі не було, жив собі один бідняк, якого звали Миколою. Мав він тільки стару хатчину, а в тій хатці повно дітей.

От раз колись пішов Микола з жінкою в ліс: він по дрова, жінка — по ягоди. Коли бачать, багач, у якого Микола чуть не весь рік даром служив, веде з базару корову.

Жінка тут Миколі й шепче:

— Якби нам таку корову, ото було б діткам молоко!

— Цить, жінко, — каже Микола. — Цей хазяїн мені винен, то й корова буде наша.

Оставив він жінку в кущах, а сам пішов на дорогу. Тихцем підійшов до корови, зняв з рогів вірьовку і собі на шию начепив. Корова пішла собі пастися, а Микола йде слідком за хазяїном. Зраділа жінка, бо зрозуміла хитрість чоловіка, і повела корову додому.

А хазяїн ішов і не оглядався. Не знать, чи довго йшов би оце так, та стрів знайомого купця.

— Гей, сусіде! — крикнув той ще здалеку. — За скільки ти взяв цього вола?

Хазяїн і тепер не оглянувся, тільки сердито буркнув:

— Коли ти не відрізниш вола від корови, то хоч помовч.

— Та яка то корова, то віл! — реготався стрічний купець. — Як не віриш, то сам подивися.

Той тоді озирнувся і аж за голову схватився:

— Чорт тя зна що! Купив добрячу корову, а оце таке зробилося з нею.

Купець посміявся та й пішов собі, а хазяїн став серед дороги і не знає, що його робить далі.

— Звідкіля ти тутечки узявся? — питає він Миколу.

— А я й сам не знаю, — каже той, — не помню, щоб ти купив мене коровою.

Хазяїн аж очі витріщив од здивування.

— Як ти став коровою, кажи мені, вражий сину?

— Не знаю, — каже Микола, — але догадуюсь, що прокляла мене одна вдова. Колись я був багатим та скупим, і служила вона в мене задарма пошти весь рік. Я все жалів заплатить їй шо зароблене, і за те вона мене закляла: «Миколо, шоб ти став коровою і був нею поки не виплатиш мені зароблене молоком».

Хазяїн послухав і вилаявся:

— Послав тебе чорт на мою голову і гроші забрав. Іди собі та не роби сміху з мене.

— Що ти кажеш? — витріщився на нього Микола. — Це тобі не обійдеться так легко. Хто чув таке, щоб невинному вірьовку на шию чіпляти? Будеш на суді відповідать за це.

Бачить багатій — біда буде. Заплатив Миколі гроші, щоб тільки той згодився мовчати.

Прийшов Микола додому з повними карманами, а жінка вже й корову подоїла, і молока дітям наливає.

Через якесь там время корова розтелилася, привела теличку. І вигодував Микола другу коровку. Стару вирішив продати.

Пішли вони з жінкою на базар і корову повели. Тільки прийшли, а тут їх обступили з усіх боків купці, бо лучче корови, як у них, ніде не було у той день. Жінка собі торгує, а Микола роздивляється кругом.

Аж тут бачить, іде дивитися на корову її бувший хазяїн. Микола жінці шепнув про це, а сам тихенько вбік. А багач оглянув корову і проказав їй на вухо:

— Що, Миколо, знов тебе продають? Так тобі й нада. Ну я не такий дурний, щоб тебе купити.

І пішов геть. А Микола з жінкою продали корову і повернулися додому раді, що насміялися з багача. І жили ще довго і щасливо.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Яременко Людмила Ігнатівна (1930 року народження), Дніпропетровська область, Солонянський район, Привільне 147 (7438). Як чоловік коровою став. СУС 1529. Записала Швець Альона 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.