Українські народні казки

Як чоловік мінявся

Українська народна казка Гуцульщини

Жив чоловік з жінкою. Не були вони багаті. Тільки тримали пару волів. Навіть воза не мали змоги придбати. Наближалася осінь. Треба було їм пристарати * дров. Але не було чим привезти, а на плечах було трудно нести. Одного разу каже чоловік до жінки:

— Ти знаєш, стара, у сусіда є віз. Я піду до него і позичу.

— Ти сам знаєш, що робиш, — відповіла жінка.

На другий день, як повечоріло, чоловік каже до жінки:

— Я піду до сусіда.

— Я тебе не спираю.

Приходить він до сусіда, зайшов до хати, поздоровився:

— Добрий вечір!

— Доброго здоров’я, сідайте, — відповів сусіда.

Він зразу не міг йому сказати, що хотів. Трошки посидів, розбалакалися. Набрався він сміливости та й зачинає казати домашньому ґазді.

— Якби ви знали, чого я до вас прийшов. А ґазда каже:

— Якщо скажете, то буду чути.

— В мене є пара волів, а не маю воза. Я б хотів привезти дров. Руками трудно нести. Якби ви мені позичили воза, то було би борше. А я вам за то заплачу, або відроблю.

А на то йому ґазда сказав:

— Я би тобі борше волів позичив, чим воза. Бо в мене дві пари волів, а оден віз.

Чоловік засмутився, нічого йому на то не сказав, встав і говорить:

— Я вже йду додому. Добраніч вам, щасливої ночі. Спіть здоровенькі.

Прийшов він додому. Жінка якраз куталася коло печі. А він до неї каже:

— Нема нічого з цего, що я думав. Сказав мені сусід, що борше позичить волів, чим воза, бо в него дві пари волів, а віз оден.

А жінка каже:

— Роби, що хочеш.

І ждали вони, коли мав бути ярмарок. Як прийшов той день, рано зварила жінка їсти і ще зрихтувала йому торбинку на дорогу, щоби мав що перекусити, доки дійде до ярмарку. Чоловік узяв курмей, вивів із стайни воли, замотав їм курмей на роги і подався з ними на ярмарок.

Прийшов він на ярмарок, став там, де й усі люди, і чекає, поки прийде купець. Аж нараз видить, чоловік везе візок. А він аж плеснув з радости в долоні. «Може, якраз мені попаде, що я виміняю візок за воли?» І підходить до того чоловіка з візком і говорить:

— Міняймося.

А той, що має візок, питає:

— Як?

— Я даю тобі воли, а ти мені даєш візок.

І довго не торгувалися, а зразу помінялися. Везе чоловік візок додому, а назустріч жінка веде козу. А цей, що має візок, каже:

— Міняймося. Жінка питає:

— Як?

— Ти дай мені козу, а я тобі візок.

І знову довго торгівля не йшла, і вони помінялися. І веде чоловік додому козу. Здибає жінку, що не продала кугута. Він до неї каже:

— Міняймося.

— А як?

— Я даю козу, а ти дай мені кугута.

І гладко їм пішло, і всі люди виділи, як вони скоро помінялися. І чули їх бесіду.

Іде чоловік з кугутом додому і стрітив ще одну жінку. Несе жінка курку. І каже він до неї:

— Міняймося. А жінка питає:

— Чим?

— Я даю кугута, а ти дай мені курку, — відповідає чоловік. Жінка побачила, що кугут більший від курки, і межи ними не було багато мороки. І знов швидко пішла міна. Уже йде він додому з куркою. І стрічає чоловіка, а той має на продаж мошенки. А цей чоловік побачив та й говорить:

— Міняймося.

— Чим?

— Я даю тобі курку, а ти дай мені мошенку. Чоловік, що мав мошенки, сказав:

— Вибирай, яку хочеш.

Та й він вибрав собі мошенку, а за мошенку віддав курку.

Він уже виходив з ярмарку на дорогу, а оден чоловік продавав флоєрки *. І цего чоловіка потягло купити флоє́рку, але в него не було грошей. І сказав він до того, що продавав флоєрки:

— Я не маю грошей. Я тобі даю мошенку, а ти дай мені флоєрку. Той, що мав флоєрки, сказав:

— Вибирай. Яку вибереш, таку будеш мати.

Він вибрав собі флоєрку і подав тому чоловікови мошенку.

Сонце було вже понад вечір, і він поспішав додому, щоби його не захопила ніч. Бо треба було переходити через ліс. Поспішає він додому з флоєркою. А тут захмарилося, звіялася буря і пішов сильний дощ. Він мав переходити через кладку. Але що сильний дощ був, річка пішла валом і кладку забрала. І він уже ніяк не може дібратися додому. Але там був такий чоловік, що, коли кладку забирало, він перевозив людей поронцем з одного боку на другий. Той перевізник сильно намок від дощу, а чоловік з флоєркою підходить до него і говорить:

— Перевези мене на той бік. Я грошей не маю, я дам тобі флоєрку. Той довго не думав і притім ще й зрадувався, бо він умів грати на флоєрці. І його перевіз на другий бік. Він подав перевізникови флоєрку і пішов собі додому. Якраз підходить до того лісу, а то вже стемніло. І він зачав іти борше. І почув він голоси людей і ще борше пішов. Хотів догнати людей, щоби йому не так скушно було переходити ліс. Як він почув голоси, йому було вже не страшно — він не сам. Дігнав він тих людей. А то сусіди їхали з поля. Везли додому збіжжя молочене.

— Добрий вечір, — сказав він їм. — Добре, що я вас дігнав. Буде мені з вами веселіше йти.

А сусіди в него питаються:

— Звідки ти йдеш?

Він їм відповів, що з ярмарку.

— Що мав на продаж? А він сказав:

— Воли.

— Продав?

— Так, продав, — каже він їм.

— Що взяв?

— Заміняв на візок.

Він їм усе розказав, як було. Сказав, що він уже йде без нічого, а сусіди кажуть:

— Що ти, жартуєш з нами? Чи ти нам якісь небилиці оповідаєш?

А чоловік відповідає їм:

— Як було, так вам і розказую. А сусіди йому кажуть:

— Що тобі за це жінка скаже?

— Та нічого.

— Як вона тобі нічого не скаже, то ми даємо тобі наші воли з возами і з пшеницею. І два батоги. А як вона щось воркне, то ти виходиш із свеї хати, і хата буде наша. Отак заложімся *.

Він довго не думав і заложився з ними.

Сусіди не їдуть додому, а повертають до него, щоби почути, що буде казати жінка. Бо вони заложилися. Під’їхали вони та й кажуть до него:

— Ми стаємо під вікно, а ти гримай в двері. Як вона тебе пустить, то доти маєш стояти, доки жінка не зайде в хату. Щоби ти до неї не моргнув і не шепнув їй на вухо, що ми на таку справу заложилися.

Він гримнув у двері, жінка зрадувалася, що він прийшов додому, відчинила двері і бігом назад до кухні, бо в печі збігав борщ, і вона не мала коли коло дверей затримуватися. Чоловік увійшов у хату, сів коло вікна. Лиш сів, а жінка питає:

— Як тобі сьогодні пощастило? Чоловік відповідає:

— Заміняв воли на візок. Жінка каже:

— Слава богу, що бог тобі навернув візок, бо ти казав, що борше чоловік може позичити воли, як воза. А де візок?

— Заміняв на козу.

— Це дуже добре, — каже жінка. — Бо візок пару раз привезе дров та й буде стояти, а коза буде давати молока більше, як піврік. А потому буде мати кізлят, і буде в нас уже більше кіз. І буде своє молоко. А де ж коза?

— Заміняв за кугута. Жінка зрадувалася і сказала:

— Це ще ліпше. Рано треба буде йти по дрова, а в нас нема дзиґарка. А кугут як запіє, то вже не страшно йти в ліс. Ну а де кугут? — питає знову жінка.

— Заміняв за курку. Жінка знов не засмутилася.

— Це ще ліпше. Курка буде нестись і буде межи діти яєчко.

А сусіди під вікном лиш тільки подриґають і вже чекають кінця. А жінка й далі питає:

— А де курка? Відповідає чоловік:

— Заміняв за мошенку.

— І це добре, бо діти гроші розкидають, а в мошенку зібрати, і будуть гроші вкупці. А де мошенка?

— Заміняв за флоєрку.

Жінка довго не думала, сплеснула руками, обіймила його за шию і з радости не може слово вимовити. Таку файну річ виміняв! І промовила:

— Це велика радість для нас. Як ти заграєш, то ми заспіваємо і забудемо журу. Ну а де флоєрка?

— Видиш, жінко, пішов дощ і прийшла велика вода. І забрала кладку. То я прийшов до берега, щоби мене перевізник перевіз, і дав йому флоєрку.

Жінка нічого не сказала, обіймила його знов за шию, усміхнулася привітно і поцілувала його. І сказала:

— Слава богу, що ти живий. Все буде, лиш аби здоров’я було.

А сусіди під вікном з сеї всеї балачки засторопіли, бо вже будуть іти додому, та як цей ґазда йшов. Тоді домашній ґазда каже свої жінці:

— А тепер ходім надвір. Жінка каже:

— Якщо ти кажеш іти, то я йду. Виходять надвір, а чоловік до жінки говорить:

— Якби ти була мені одно словечко заперечила, то ми мали виходити з хати разом з дітьми. А тепер, що ти мені нічого не сказала, то маєш пару волів, віз і батіг. І ще одна пара волів, і ще оден віз, і ще оден батіг. І на тих возах маємо пшеницю.

А жінка каже до чоловіка:

— Що я тобі мала перечити, як тобі сьогодні так файно велася міна?

А сусіди йдуть собі додому. Вони вже не мають на що заложуватися.

Живе чоловік з жінкою, возить дрова з лісу, але вже не курмеями, а волами і возами.

Походження та примітки

* Пристара́ти — придбати.

* Флоє́рка — сопілка.

* Заложи́тися — побитися об заклад.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області
1 лютого 1986 року
Оповідач: Джумачук Семен Васильович (народж. 1928)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.