Як чоловік на жінку страху нагнав

Українська народна казка Гуцульщини

Оден парубок сватав дівку. І два роки ходив сватати, не раз там був, а йому не хотіли її давати. А він підходив до них, підходив і таки взяв її.

Узяв він ту дівку та й думає: «Тепер я тобі покажу. Ти мене вимучила, та й твої тато й мама, а тепер я тобі дам».

Через пару день іде він з нею на базар. Та й купив худу, пусту корову, що найдешевша була на базарі. Та й купив рушницю. Заводить ту корову до стайні. Жінка зачала поратися, а він зачав голитися коло вікна. І каже їй:

— Іди випускай корову пасти.

— Як буде корова пастися, як я пораюся, а ти голишся? Треба коло корови комусь бути.

— Я два рази не говорю, я лиш раз кажу: іди випускай корову!

Вона пішла випустила корову. А корова пішла в грядки. Він крикнув через вікно:

— Куда йдеш? Я тобі раз кажу: вийди з городу!

А корова не слухає. Він ухопив рушницю та й застрілив корову. Та й каже:

— Я нікому не буду говорити два рази. І тобі не буду. Доголився, вмився, зібрався. Попоїли.

— Ходім.

Витягає він дві шлеї, запрягає кобилу та й жінку разом з нею. Кобила тягне плуг та й жінка тягне. А її мама вздріла це та й біжить.

— Ти здурів чи що? Чого ти жінку запряг з кобилою?!

Він нічого не казав, аби вона прийшла ближче. Вона прийшла, а він кобилу випряг, а стару за кибавку * та в шлею. Стара кричить, а дочка каже:

— Тихо, мамо. Бачите, що в него на плечах рушниця? Він уже корову застрілив, то й вас може застрілити. Він два рази не говорить.

І тягнуть обидві плуг.

Уздрів він, іде вже й старий. А він дає їм по батогови та й кричить:

— Вішта, чала, хвіст задрала!

Старий прийшов, здоймив капелюх та й каже:

— Боже помагай!

— Дяковать.

— О, ти в мене ґазда порядний. Добре робиш. Отак їм і треба, аби вони знали, що чоловік може.

З того часу боялася жінка чоловіка і слухала його.

Походження та примітки

* Киба́вка — барки.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Яворів, Косівського району, Івано-Франківської області
18 грудня 1983 року
Оповідач: Сенчук Василь Федорович (народж. 1897)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.