☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як чоловік осліп і оглух
Українська народна казка Закарпаття

Одна жінка хотіла отравити чоловіка. Полюбила леґіня й хотіла, щоби чоловіка не було, пішла до лікаря та просить:

— Пане дохтор, дайте мені отрави.

— А нащо?

— Чоловік у ня такий старий. А лікар:

— Кажіть йому, най він прийде до мене. Прийшов чоловік до лікаря.

— Слухай, — повідає, — що то з твоєю жінкою? Вона хотіла би тя отравити. Скажи їй, най прийде ще раз до мене, — каже лікар. — А ти не бійся нич.

Жінка прийшла, а лікар до неї:

— Жінко, отрави я не маю. А ти вари йому чорні кури, та й він осліпне й оглухне. Та й добре буде.

Вона прийшла додому, зарізала нараз чорну курку, зварила та дала йому їсти. І всі свої чорні кури порізала і він поїв. А тоді куповала чорні кури, і доти його догодовала, що він зробився дуже тучний. Та й каже він їй, що він уже осліп та оглух.

Як жінка то вчула, стала вона з тим своїм леґіньом любитися явно. А його виводила вон як сліпого. Виведуть його, пороздіваються та й роблять, що хотять, бо він «не видить». А він усе видить.

Вони пороздівалися й ходять голі по хижі, а він собі точить ножик. Вони того не видять, а він точить собі. Леґінь узяв його за руку та й веде вон, а вона дивиться та й сміється. Хлопець його вивів, а він мах ножиком і йому то відтяв. І хлопець пішов. А чоловік вернувся собі до хати та й ліг на піч.

Вона вийшла рано вон, а в церкві дзвони дзвонять, бо той хлопець умер. А вона звідає:

— Що, куме, дзвонять? Хто вмер?

Їй кажуть, що той хлопець умер. А вона прийшла до хати та й реве, та й йойкає. Та й іде на похорон. А чоловік гладить її та й каже:

— Доки я не сліпий був, я тебе честовав файно. А тепер я для тебе вмер.

А як вона йшла, чоловік узяв ширіночку й то, що відтяв легіню, прив’язав їй до китиці на хустці. Вона прийшла з тим до церкви та й йойкає. А кума прийшла та звідає:

— Кумо, що то так сміються люде? Що то там у вас? Вона пішла додому та каже чоловікови:

— Доки ти не осліп, з мене ніхто не смішковався.

А він уже підготовився. Він намочив у ропі мотуз і, як вона прийшла, добре її вибив, і зробилася з неї хороша жінка.

— Ти думаєш, — питає, — що я осліп? Нє, я все видів. Отаке діло було.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Вучкове, Міжгірського району, Закарпатської області 1 серпня 2002 року Юрик Дмитро Іванович (1911 року народження)