☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як чоловік повісився
Українська народна казка Закарпаття

Були два цімборове. Ходили обидва на роботу. І на вечірки єден до другого ходив. Єдного жінка була письменна, а він був неписьменний, а другий був сам письменний, а жінка неписьменна. Як вони були на вечірках і говорили собі, та письменна жінка взяла олівець і написала цімборови про любов. І дала йому читати:

— Ану, чи прочитаєш, що я написала? Він прочитав. І написав їй тоже про любов:

— Ану, чи прочитаєш ти, що я написав?

А її чоловік не розумів нич, бо він неписьменний був. Та й так вони полюбилися, і вона пропонує тому цімборови:

— Доки ми будеме так любитися? Треба, жеби ми жили разом.

— Я жону маю, а ти маєш чоловіка.

— Я, — обіцяє, — його отравлю.

— Но а як би ти його отравила?

— Піду до вароша, до лікарів, та лем лікарі можуть отраву наладити. А йому жаль було цімбора. Як пішли на роботу, він каже цімборови:

— Що би-м ті, — каже, — повів?

— А що ти мені скажеш?

— Твоя жінка хоче тебе отравити. І вна хоче зо мною жити. А я не хочу. В мене є жінка й діти.

А той питає:

— А що мені зробити?

— Купи собі фляшку паленки, аби-сь тоту не пив, що вона тобі дасть. Аби-сь пив свою.

Прийшов він на вечір дому, а вона йому:

— Йой, як ти ся наробив. Випив би-сь паленки. Я тобі принесла. І дала йому.

— На, випий.

А він заговорив її, вона оглянулася, а він підміняв паленку. І налляв собі свої. І випив.

— Яка, — каже, — файна паленка.

— Або я тобі файної купила. Іще випий.

А він випив ще й поколисався. І впав. «Отравився». А вона думає:

— Вже готовий.

Взяла його та одтягла до пиливні. Взяла мотуз і прив’язала до балки, єден конець прив’язала, а то, що висіло, одрізала і прив’язала чоловікови на шию. І почала йойкати. Збіглися люди.

— Що йому було? Жінка бреше:

— Прийшов з роботи, дала-м йому їсти. А він поїв і вийшов. Пізніше я за ним вийшла, а він повісився. Якби була скорше прийшла, та була б одрізала ще живого. А він уже задушився. Що йому була за хиба, що ся вдавив?

— Но, — кажуть люди, — вмер то вмер. Берім го на ослон. Принесли його в хату. А єден чоловік позирає, а він очі розтворив.

І він устав, узяв той мотуз, що вона йому прив’язала на шию, і тим мотузом на смерть її забив. А паленку, що вона принесла, дали на пробу. І провірили лікарі, що то була отрава.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Туриця, Перечинського району, Закарпатської області 27 березня 1988 року Бокшан Юрій Юрійович (1888 року народження)