Українські народні казки

Як чоловік попарив вовну

Українська народна казка Буковини

У Микити була слаба жінка. Каже вона чоловікови: — Микито, Микито, вдар чорного пса через перелаз, щоб він тобі зробив раз. А то, що він зроби, підсмаж. Як я то з’їм, то, може, стане мені лучче. Чоловік ударив пса, добув того, чого хотіла жінка, та й смажи. Жінка й питає:

— Ну що, Микито, готове вже воно?

— Не знаю, — каже чоловік.

— То візьми та покушай. Чоловік покушав, а вона питає:

Яке воно?

— Та таке, як... воно. Паскудство. Не можу я його їсти.

— То викинь його в вікно. Ти здоровий і не можеш його їсти, а як би їла я, слаба?

Так вона примусила Микиту взяти в рот паскудство. Стогне жінка далі.

— Микито, Микито, снила я цеї ночі, щоб ти приніс від моря піску. Як я в тому піску скупаюся, то вчуняю.

Зібрався чоловік, взяв торбу та й іде. Навстрічу йому віщун.

— Микито, ти куди?

— Біда мені — жінка моя слаба. Приснила, щоб я приніс від моря піску. Хоче в тому піску скупатися.

А віщун йому:

— Вернися додому.

Вертається чоловік, а віщун іде з ним і питає:

— Є в тебе околіт?

— Є.

— Добре. Йду я проситися до твої жінки на ніч.

Зайшов віщун у хату, а жінка сидить за столом і п’є з батюшкою.

— Прийміть на ніч, — каже віщун.

— Треба мені ще чужинців. Не приймаю, — каже жінка. А батюшка їй:

— То гріх — не прийняти старанного чоловіка.

— А де ж я його подію? В мене нема місця.

— Я буду під припічком спати, як позволите, — каже віщун. Вона погодилася. А віщун каже:

— Я випросив околіт на вогоньчик. Він у мене надворі. Де б його покласти?

— Посторцюй його під вікно, щоб не було світло на вулицю. Вийшов він, загорнув хазяїна в околіт і посторцював його під вікно, щоб чоловікови було видко, що ся в хаті діє. А в хаті п’ють. Жінка заспівала пісню, а батюшка й собі приспівує: «Тумбадря! Тумбадря!», а віщун з-під припічка каже:

— Позвольте й мені пісеньку заспівати.

— Співай.

Налляла йому жінка чарку, він випив і заспівав: Ой ти, околіте-солома, Чи бачиш, що робиться в тебе дома? Та візьми той прут, Що жінки мак трут, Та дай жінці хоч зо сім, А попови лиш зо два, Щоб не співав «тумбадря».

Хазяїн вчув то під вікном і засміявся. Околіт лопнув, солома впала, і чоловік зайшов до хати. Поки він заходив, батюшка сховався в діжку з вовною. Хазяїн зайшов, а жінка до него:

— Микито, чого ти вернувся?

— Забув вовну попарити.

Загрів він окріп та — бух його в ту діжку. А відти вискочив ошпарений батюшка. Вискочив — і в двері. А чоловік каже:

— Треба було давно попарити вовну, бо в ній чорт сидів. То він тебе мучив, від того ти й слаба була. Тепер здорова будеш.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області
6 березня 1979 року
Оповідач: Кондрюк Ганна Хомівна (1918)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також