Українські народні казки

Як чоловік провчив вовка

Українська народна казка про тварин

Як ще Ісус Христос по світі ходив, прийшов до него вовк і каже: «Господи, позволь мені хоч покушати людського м’яса, бо я як жию, то іще ніколи не їв». А господь каже: «О, нехай тобі не захочується людського м’яса, бо людське м’ясо дуже гірке!» Но коли вовк зачав просити, позволив йому господь, але під такою умовою, щоби не зачіпав ні старого, ні малого, но тілько в середнім віці.

Зараз того самого дня пішов вовк до лісу, сів над дорогою та й чатує. А тогди того самого дня був в селі за лісом празник, і люди із сусіднього села йшли на той празник через ліс. Сидить вовк, сидить, аж тут йде невеличкий хлопчина, та й вовк питає його: «А що ти за оден?» — «А, — каже хлопчина, — я ще за штири, за п’ять літ то буду парубок». Вовк: «Но то йди собі з богом, я на кого іншого чекаю».

Незадовго йде дід, но вовк видить здалека, що то не такий, як йому бог позволив, але таки питає: «А що ти за оден?» Дід каже: «Та я є старий дід». Вовк: «Но то йди собі з богом, я на кого іншого чекаю».

Як-но дід відійшов, находить чоловік середнього віку, а вовк видить, що то такий, якого господь позволив йому з’їсти, і ще здалека гострить зуби. Як чоловік дійшов до вовка, вовк спинив його і каже: «А що ти за оден, чоловіче?» — «Та же видиш, — каже чоловік, — же я ані є хлопець, ані дід, но є середнього віку». Вовк: «Ага, то-то тебе позволив мені бог з’їсти». Чоловік: «Но то нехай уже буде і так, але позволь мені ще перед свою смертію пойти в корчі, там є криниця, умитися». Вовк: «Но то йди, та ти вже від мене не втечеш».

Пішов чоловік в корчі, вирізав замашисту палку, взяв під полу, приходить до вовка і просить, щоб ще йому позволив хвостом втертися. Вовк позволив.

Чоловік зігнувся до хвоста, буцім втиратися, взяв хвіст, обкрутив довкола руки, добув з-під поли палюгу; як зачне вовка бити, і так його збив, що ледве ще трошки вовк дихав, і так збитого покинув, а сам пішов, куди мав йти.

Вовк, відсапнувши і очунявши трохи, поліз глядіти за Христом, а здибавши в однім селі, подякував за тоє, що його господь остерігав, і сказав: «Доки буду жив, не хочу більше кушати, бо волів-бим покушати трутизни, як людського м’яса, — таке воно гірке!»

Походження та примітки

Як чоловік провчив вовка. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 157. Зап. на Галичині. Час запису не зазначений. Живая старина. Периодическое издание Отделения этнографии Русского географического общества, СПб., 1890—1917., 1895, вип. III — IV, стор. 453.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.