Як чоловік свого кума і зрадливу жінку покарав

Українська народна казка Гуцульщини

Давно було так, що служили при війську по двадцять років. Вислужив один жовнір двадцять років і дістав за службу три червінці плати. А він служив при козаках, при конях. Іде він додому і повертає до одного діда. Про того діда говорили, що він знає щось мудре сказати. Дав він дідови один червінець, і дідо сказав йому:

— Підеш дорогою і прийдеш до води. Перейди кладку, і на тім боці аби-с ходив дві-три годині. Щось побачиш.

А він каже:

— Діду, кажіть мені ще щось.

— Дай ще один червінець.

Дав він дідови ще один червінець. А дідо каже:

— Прийдеш додому і будеш великим багачем. Аби-с все добре ховав, що будеш мати, і нікому не вірив.

— Діду, та скажіть мені ще щось.

— Дай ще один червінець.

— Та я лиш один маю.

— Дай. Та й так зайдеш додому. Люди тобі по дорозі дадуть їсти. Дав йому жовнір і третій червінець.

— Аби-с жінці і нікому іншому нічого не вірив. Що тобі будуть казати, то все буде брехня.

Жовнір добре набрав собі в голову, що дідо казав. Перейшов він на той бік річки, стоїть, дивиться. Іде вода велика і несе дерево, великі колоди пливуть рікою.

А в тих селах стояло військо і маневри проходили. І генерал, великий пан, запакував свій мундур, поклав на коня і хоче з конем на той бік переплисти. І тут надійшло дерево, його з коня скинуло і він ся втопив. А кінь переплив на той бік.

Жовнір умів по-військовому кликати коня. Зачав кликати та й коня злапав. Подивився до пакташі, а там генералове вбрання і повно грошей. Він закинув ногу на коня і поїхав додому.

А вдома в него нема ніякої родини, лиш одна сестра. Він каже до шваґра:

— Ти не кімуеш, де задовжився пан, аби продавав землю та й хату?

— Кімую, — каже.

Пішли вони до того пана, і купив він кавалок поля і забудову. І став там ґаздувати. І вже він багатий, вже й сестрі трохи поміг. Шваґер найшов йому на другім селі у віта файну дівчину. І маєток добрий у неї. Оженився він і ґаздує.

І приходить до него кум.

— Куме-брате, дай мені конини повезти в млин.

Коня, що він на нім приїхав, він лиш у стайни тримає і файно його годує. Не дай Боже його до роботи брати. І мундур генеральський теж ховає, би ні жінка і ніхто інший не знав, що він його має. Він дідового слова тримається.

І дав він кумови кобилу жеребну, що мала бути з лошатком. Най кум повезе собі мливо в млин. А кум приїхав під горб, став кобилу бити, і кобила вжеребилася. А він лоша кинув у корч та й каже: «Буде в кума ще друге лоша».

А ґазда іде за ним назирці корчиками і дивиться, і слухає, що цей робить і говорить. Та взяв те лошатко в мішок, приніс т’хаті і сховав. Хоче кумови при нагоді показати. Приїхав кум зо млина та й каже:

— Куме, ваша кобила лошатко скинула.

— Нічого, буде в мене друге лоша.

А в віта на другім селі віддається молодша дочка. І просить, щоб вони приїхали на весілля. Бо сестра буде вінок шити. А він сказав, що на весілля не піде, бо не має як господарку на одні слуги лишити. На весілля поїхала жінка з дитиною та й слуга-фірман. Дитина ще маленька. Поїхали вони, а ґазда ввечір збирається в мундур офіцерський, сідає на того воєнного коня і їде на весілля й собі. Приїхав там, а його не пізнають.

— Йой, такий до нас офіцер приїхав на весілля!

Дали коня до стайні, файно дали йому їсти. А офіцера частують. Бере він жінку до танцю, гуляє з нею. І говорить:

— Слухай, ти не пішла би зо мною до стодоли? Я б тобі добрі ґроші дав, аби ти мала сестрі на подарунок. Бо, може, чоловік тобі мало дав.

І вона пішла з ним до стодоли, і там вони договорилися.

А мама виходить за якийсь час та й говорить до неї знадвору:

— Слухай, буде вже з паном гратися, дитина плаче. Та й вінок треба сестрі шити.

Каже він до неї:

— Іди винеси дитину до мене та й я буду її бавити. А ти вшиєш вінок та й прийдеш д’мені.

Вона принесла дитину, поклала коло него та й лишила, а сама пішла сестрі вінок шити.

А цей потискає на коні попруги. А стодола була вкрита соломою. Він ту стодолу запалив. Вітер віє, стодола горить, а він сів на коня і полетів з дитиною додому. Та пішов до другої хати і дитину сховав у людей, би ні слуги не виділи, ніхто. А сам розібрався — тихо!

А десь коло полудня приїхав слуга та й жінка. Та й кум приходить, що кобилу позичав. А цей собі рубає довгий патик, аби мав чим бити.

Він питає:

— Де дитина?

А кум зачинає йому брехати:

— Куме-брате, стався у нас випадок...

— Що за випадок?

— У хаті співали-галакали. А твоя жінка лягла в стодолі з дитиною, би дитина собі в спокою спала...

Бреше, бреше, й ґазда нарешті каже:

— Жінко, йди до тої хати та внеси горівки, би ми з кумом випили. А до кума каже:

— Нічого, куме, ми ще молоді, діти ще в нас будуть.

Пішла вона до тої хати по горівку, а там дитина. Дитина її згоріла і дитина є тут! Що це є? Вона спудилася, закричала. Кум побіг до тої хати, а ґазда витягає лоша. Та бере в руки бука. Вони виходять — жінка, теща й кум, а він каже:

— Видиш, куме, це лоша?

Та кума б’є, а б’є! А тоді обертається до тещі та б’є тещу.

— Ви знаєте, — каже, — що дочка ваша має чоловіка? їй не треба офіцерів. Чоловік дав їй грошей, кілко треба.

Тоді обертається та б’є жінку.

— Ти чого за офіцером пішла?!

І більше нікого вона не мала, тілко чоловіка. І вже нема куди їхати. Вже байці конець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текуча, Косівського району, Івано-Франківської області
20 березня 1983 року
Оповідач: Біланюк Никола Іванович (1902 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.