Українські народні казки

Як чоловік свою жінку і годованика випробовував

Українська народна казка Бойківщини

Єден господар дітей не мав, а мав годованика. І хотів він спробувати, чи добрий буде для нього той годованик, чи ніт. І чи зрадлива в нього жона. Взяв він чотири дошки,зробив тихенько труну. Та накупив горівки, хліба, ковбаси, положив тото в труну і забив цвяхами. І каже жоні:

— Поможи мені винести до комори. Там я хочу закопати його під підлогою.

Вона звідається:

— А що то за труп?

— Убив я на дорозі чоловіка.

— За що ж ти його вбив?

— Він на мене напав.

— Та й як ти його вбив?

— Взяв камінь у руку, дав-им йому поза вуха та й так-им убив. Віднесемо його до комори, зірвеме підлогу, викоплеме там яму, закоплеме його і назад приб’єме підлогу. І ніхто знати не буде.

І занесли вони труну в комору, закопали її там, прибили підлогу і чистий спокій. Та й йому біда, бо жінка увечері до комори не піде. Бо в коморі умерлець під підлогою. Та й уже все відвертається від чоловіка в другий бік, вже й їсти не дає’му.

Перейшло з тиждень. А в тиждень він узяв та й трохи її вдарив. А вона вибігла надвір та й почала кричати:

— Ойой, людей! Що розбійник з мене хоче?! Забив чоловіка і мене хоче забити!

А кума то вчула та й повіла кумі. Донесли то куми аж на постерунок. Прийшли два шандери і її забрали. Вивели на постерунок і звідається її:

— Що то було, що ти гойкала: «Забив човліока та й мене хоче забити» Хто тебе хоче забити?

— Та мій чоловік. Бог би’му заплатив. Забив чоловіка і мене хоче забити. Вже ня вдарив поза вуха.

Приходять за ним шість шандерів. І сковали його, і ведуть на постерунок. І засудили його вішати. А він каже:

— На самий перед ходіть до мене, няй я гроші поділю.

Положив він на стіл гроші та йподілив на три купи.

— Ота купа жоні, отота хлопцеви, годованикови моєму, а ота третя тому, хто ня вішати буде.

А той хлопець каже:

— Тату, та чого будете платити чужому? Та я вас сам повішу, та дайте ті гроші мені.

Бо йому казали, що «то не твій батько». Та й йому не жаль його було.

А тоді він каже жоні:

— Стели обрус та будеме покійника вмивати. Будеме похорон робити.

— А де ж ти його положив, того трупа? — питають шандери.

— У коморі під підлогою.

І він їм показав, де в коморі під підлогою закопано труну. А сам він не може відкопати, бо скований. Зірвали підлогу виймають труну, занесли до хати, поставили на столець коло стола. Розкривають її шандери, а там горівка, ковбаса, хліб. Шестеро шандерів та й з уряду багато людей, сусіди — кожному інтересно. А всі думали, що він таки чоловіка вбив, бо раз чоловіка по селу скованого водять, то щось він натворив. Кажуть шандери:

— О, нам таких «покійників» багато треба.

І звідаються його:

— Чому ти таке зробив?

— Я нич поганого не зробив, — відповідає. — я хотів спробувати свою жону, що вона за єдна і того годованика. А той годованик казав, що за гроші сам мене повісить. І жона не знала нічого, а замельдувала, що я чоловіка вбив. А жоні правди не треба нич казати, хіба два рази на рік: на Святий Вечір і на Великдень.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

36 (1800). Як чоловік свою жінку і годованика випробовував. СУС 911. 3 липня 1988 р. Мельникович Данило Андрійович (1913). Львівська область, Турківський район, село Либохора