☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як чоловік собі скористав
Українська народна казка Покуття

Колись, у давні часи, жили оден бідний чоловік і жінка, і в него тіко одна корова була й пес. І цей чоловік не мав свого поля, не мав з чого годувати корову. Він гонив її пасти по дорогах польових, по вулицях. І кожного разу приносив в’язку бур’яну і дома сушив. І так він готував для корови пашу на зиму.

Одного разу пішов він з коровою в поле, корова пасла коло чужої ниви, де була конюшина, а він заготовляв собі бур’ян, а корова зайшла в конюшину, напаслася і вдулася. І зразу вгинула. І чоловік подумав, що треба хоть з неї зняти шкіру і продати, аби хоть маленьке телятко купити. Взяв свого пса, присилив коло мертвої корови, щоб пес сторожував, а сам пішов до чоловіка, який міг зняти з корови шкіру, і говорить:

— Таке й таке діло треба зробити. Корова вгинула, треба, — каже, — зняти з неї шкіру. Корова не вернеться, але хоть би телятко було за що купити.

А той говорить:

— А якби ми зачекали? На другий день підем ще до схід сонця, як буде холодно і мух не буде, то ліпше буде робити. Лиш тіко треба буде так посторожувати, щоб корову собаки не розтягнули.

— Я лишив там сторожа, — каже чоловік.

Та й другої днини рано приходять вони туди, а сільські пси розтягнули корову до крайнього, одні тіко кістки лишилися. І цей його пес присилений стоїть коло рогів. І чоловік побачив, що пес негодящий. А той, що мав шкіру лупити, каже до цего господаря:

— Що ти, — каже, — наробив? Треба ж було сторожувати. А тепер ти що будеш робити?

Та обернувся й пішов.

А цей подумав, забирає собаку додому, присилює коло буди і говорить так:

— Поки ти мені не поповниш цю шкоду, я тобі і їсти не дам, і не відпустю тебе.

І йде він до віта й говорить:

— Слухайте, така й така справа в мене. Треба, щоб мені пес поповнив шкоду.

А там подивилися на него, що він не в повнім розумі, але не хотіли його виганяти. Говорять:

— Знаєте, ми не маємо права в такім випадку примушувати пса. З цим ділом вам треба йти до вищого уряду. Вам треба йти з цим у район.

А він говорить:

— Піду я й туди.

Та пішов додому й каже:

— Жінко, треба йти в місто, в район. Тут не можуть примусити нашого пса, щоб він нам поповнив шкоду.

Прийшов він у район, зайшов, де треба, а ті послухали його та й також думають: «Що ж це ти? Дурний чи що?» Та й кажуть:

— Таку справу розібрати трудно. Ми не маєм права це робити, це треба вам іти в область.

Він пішов додому, взяв на дорогу харчів, ця подорож мала зайняти два дні, а то й більше. Приїхав, а йому й там таке саме сказали:

— І ми не маєм права. Хіба сам цар може розібрати цю справу.

А він думав: «Як уже йти до царя, то треба й пса брати з собою. Треба, щоб і він там був при розборі діла, бо не буде ж він вертатися додому за собакою». І йде пес на ланцюгу разом з ним. Набрав він собі харчів, а псови ніц їсти не дає, бо пес у него в боргу лишився. І пес дуже за ці дні схуд.

Прийшов він до царя, а там було таке. У царя була дочка, і ніколи не була вона весела. Цар сказав усім своїм, а хто міг, то най би й сторонній прийшов, з іншого міста, навіть і з сіл най би приходили, але щоб міг хтось щось таке розказати чи показати, би його дочка хоч оден раз посміялася. Якби цар побачив свою дочку веселою, він би велику нагороду за це дав. І ніхто не міг її розвеселити, і зібралася велика комісія, щоб обговорити це питання.

Зібралася комісія, і в цей момент приходить він з псом на ланцюгу. Подивилися на него, і ніхто не подумав, що він із скаргою прийшов, а думали, що він хоче показати фокус і розсмішити цареву дочку. А коли він сказав, чого він прийшов, ще там, надворі, сказали його пустити досередини. Він увійшов і привів за собою пса. А там з усіх боків дзеркала. Пес уздрів себе в дзеркалі й думав, що то другий пес, і зачав гаркотіти. А він каже:

— Ти вже видиш, що програєш, і починаєш огризатися. Тут тобі нічого не поможе.

Коли він розказав свою історію, всі почали дуже сміятися. І в ту пору засміялася й царська дочка. Цар не знав, з чого сміятися: чи сміятися з нерозумного чоловіка і його пса, чи з того радіти, що перший раз увидів свою дочку веселою. Та й каже цар:

— Чоловіче, тепер він тобі поповнить шкоду. А він каже:

— Я так і знав. Я таки добився свого. Я знав, де можуть розібрати справу і примусять його оплатити шкоду.

І каже цар:

— Ну то що ви жадаєте за те, що таку радість мені і хаті зробили? Дочка моя весела, а я ще ніколи не бачив, щоб моя дочка весела була й сміялася. То що вам заплатити?

— Та дайте, аби хоть було на телятко, бо я за ту шкуру був би більше не взяв.

А цар каже:

— Я тобі, чоловіче, дам на дві або й на три корові.

— Якщо ви дасте, — сказав той, — то це вже дасте мені, а пес мені лиш одно телятко винен.

І дав йому цар грошей на дві корові і сказав чоловіка з дороги нагодувати, і щоб він міг добре відпочити.

Відпочив він та й збирається вже йти додому, і бере свого пса, а йому кажуть:

— Ні, ви вже пса в нас лишайте. Як царева дочка подивиться на него, то й ще буде сміятися. Вона ж знає, що цей пес уже раз розвеселив її..

Так бідний чоловік скористав. Усі його мали за дурного, а він з того ще й вигоду мав. І як вернувся додому, то вже не одну корову мав, а дві.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Снятин, Снятинського району, Івано-Франківської області 26 жовтня 1986 року Козьмик Василь Тодорович (1930)