Українські народні казки

Як чоловік три віки прожив

Українська народна казка Бойківщини

Був бідний чоловік і мав дванадцятеро дітей. А як тих дітей хрестив, то кожний кум мав дати бика, а кума — теличку. І народилася ще тринадцята дитина. Пішов господар за кумами. Обійшов ціле село — ніхто не хоче йти ані за кума, ані за куму. Бо кум має дати бика, а кума теличку.

Перейшов він шукати кумів на друге село — нема й на другім селі. Пішов на третє. А то були сінокоси й жнива, і ніхто не хотів іти на два дни кумити. І ще давати бика або теличку. Вертається чоловік додому. Здибає його якась пані.

— Де ви, чоловіче, ходили?

— Я ходив шукати кума або куми.

— Я вам піду за куму, — каже пані.

— Добре, — господар їй.

— Ідіть додому і там все підготуйте. Я зараз прийду. Приходить чоловік додому і каже до жінки:

— Підготуй усе, бо зараз прийде кума.

А кума вже в хаті. Охрещує кума дитину, не треба й ксьондза. Вона вміє. Зробила кума таке дитині, що як дитина буде ходити, то де стане ногою, то має злотий від ноги відпасти.

— Я за сім років по ту дитину прийду, — каже тота пані.

І пішла геть.

А дитина куди ходить, туди гроші. По золотому відпадає від п’яти. Та пройшов час, уже скоро сім років мають минути, і вмерла мама. Приходить тота пані.

— Ну, давайте дитину, бо вже вийшло сім років. А він каже, чоловік:

— А хто ви є, кумо? Бо я не запитався вас перше. А вона:

— Смерть. Дитину я забираю і за три дни прийду по вас. Приходить кума за три дни.

— Куме, збирайтеся.

— Кумо, я вас дуже прошу. Мені дуже добре жити на світі, і діти вже великі.

— Ну, — каже кума, — коли ви вже так просите, жийте ще.

Він оженився з другою, взяв собі дівку, діти від першої жінки поженив, а з другою має малу дитину. Так файно жиє. І худобу має — всього достатком. Приходить кума-смерть.

— Куме, ви вже другий вік жиєте. Вже вам час забиратися.

— Йой, кумо, мені так добре ся жиє. Пропустіть ми їден вік. Зачав дуже просити.

— Ну, — каже, — жийте ще.

Та й жив він ще їден вік. І прийшла вже кума по нього третій раз. А він уже не проситься. Забирає його кума, та й умер він. Веде смерть свого кума по тамтім світі.

— Де ви мене, кумо, ведете?

— Там веду, де ви маєте бути, — каже кума.

І завела вона його в такий файний рай. А там так доста людей, так файно ходять собі. А він їй:

— Кумо, я хочу тут бути, я далі не йду.

— Нє, куме, ходіть далі. Я приходила по вас перший раз, а ви не хотіли йти. Ну то ходім далі, — каже кума. — Якби були-сте, куме, прийшли першим разом, як по вас приходила, а ви наробили гріха.

Веде кума його по тамтім світі далі. Завела до чистилища.

— О, кумо, вже можу тут бути.

— Нє, куме, підем далі. Було йти, як я вас кликала другий раз. То були би-сте тут. А ви доста гріха наробили за два віки. Ходіть, куме, далі.

— Йой, кумо, я вже тут можу бути.

Веде кума далі. Перевела через коридор і втворяє двері до пекла.

— Кумо, де ви мене завели?

— А так, куме, вам ся належить. За три віки нагрішили-сте, і будете в пеклі вічно.

Забралася кума та й пішла геть.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Сопіт, Сколівського району, Львівської області
19 грудня 1990 року
Оповідач: Бренич Федь Іванович (1912)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.