Українські народні казки

Як чоловік учив ледачу жінку

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Була собі в одних людей дочка. Та дуже ледача, ні до якої роботи не возьмиться, то все гуляє або на печі спить. То й мати у неї була така, що всігда їй все підтакувала.

— Гуляй, — каже, — доню у молодості, а старості уже роби сама на себе. Горе тебе всьому научить.

Жила собі дівчина та й стала уже дівкою. Нада вже й заміж іти, та її ніхто не хоче брати, бо дуже ледача. От знайшовсь таки жених, що послав до неї сватів. Батько й мати, конечно, обрадувались, тіки мати каже:

— А що, синок, чи ти її не будеш бить?

— Ні, мамо, не буду. Я знаю, що з нею робить.

Оце вони посватались, повінчались, забрали сундук і поїхали до молодого. Жили вони, як усі після свадьби. А тут настає косовище, а молодий каже всім домашнім, так, щоб і жінка чула:

— Ну, слухайте всі: хто скіки зробить сьогодні, той стіки і їсти буде. А хто нічого не зробить, той нічого їсти не буде!

Пішли всі в степ, а Олена осталась із старою матір’ю молодого. Подумала вона собі та й каже:

— Ні, це мій чоловік пошуткував. Мій батько тоже казав, що їсти не дасть, як не робитиму, та все одно давав!

Подумала вона собі так і лягла спати на пічку і проспала до обіду, аж тут уже і приходять обідать з поля, бо поле було недалеко.

Чоловік почав питати всіх, хто стіки наробив. Один каже:

— Я косив.

Другий:

— Я снопи в’язав.

Третій каже:

— Я возив хліб на тік.

— А ти, жінко, що робила?

— Нічого.

— То й їсти будеш нічого.

Зітхнула Олена, а в животі наче хтось бричкою їде.

На другий день чоловік знову наказує працювати, а Олена й рада була взятися за роботу, та не вміє. От взяла вона відро, принесла води, та так заморилась, що лягла й до обіду пролежала. Приходять із степу, а чоловік і питає, хто що робив. Той каже — те, другий — се.

— А ти, Олено, що робила?

— Я сьогодні води принесла до обіду.

— Ну то ж тобі кружку води, й їсти дам.

На третій день, як пішли всі на роботу, заходилась помагати бабі, бо дуже їсти захотілось. Наносила дров, води, замела в хаті, піч розтопила, тісто замісила.

Тільки що обід підоспів, аж глядь — уже й з роботи йдуть. Їй аж сумно стало, що так же бистро пройшов день. На цей раз Олена пообідала і вечерять наготовила. Так вона проробила до неділі.

Приходить її батько в неділю, щоб навідать дочку, як їй живеться у чоловіка. Прийшов і не надивиться на дочку. І піч сама затопить, і обідать наварить, хату замете. Він от руки розвів і питає:

— Як це тебе чоловік до роботи привчив?

Вона мовчить. Аж тут із церкви ідуть. Олена вискочила з хати, принесла сиру шкіру, дала батькові і каже:

— Нате, батьку, мніть цю шкіру, бо тут такі люди, що як хто нічого не робе, то їсти не дадуть.

Здивувався старий, взяв шкіру і почав її мнять. Приходить молодий хазяїн, глянув на старого батька, поздоровкався, і питає:

— Що це ви робите?

— Шкуру мну, бо дочка казала, що у вас тому не дають їсти, хто нічого не робить.

Зареготав чоловік і каже:

— Киньте, батьку, цю шкуру, це я свою жінку привчав до роботи не молотом, а голодом.

Засміявся старий, обняв свого зятя. А молоді почали з того часу жить-поживать і добра наживать.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

160 (7362). Як чоловік учив ледачу жінку. СУС 1370А*. Записала Савдід Ксенія 2009 року. Савдід Олександр Григорович (1937). Дніпропетровська область, П’ятихатський район, Миколаївка