Українські народні казки

Як чоловік учив ліниву жінку

Українська народна казка Полтавщини

Була собі у одних людей дочка. Та дуже лінива, ні до якої роботи не візьметься, а все гуля або на печі спить. Та ще й мати у неї була така, що завжди підтакувала їй усе.

— Гуляй, — каже, — доню, у молодості, а на старість уже роби сама на себе. Горе тебе всьому навчить.

Ну, оце жила собі дівчина та й стала уже дівкою, треба уже і заміж віддатись, коли ж її не хоче ніхто брати, бо дуже ледача. От знайшовсь таки парубок, що послав до неї сватів. Батько й мати, звісно, зраділи, тільки й мати каже:

— А що, сину, чи ти не будеш її бити?

— Ні, мамо, не буду. Я вже знаю, що з нею робити.

Ну, оце вони посватались, повінчались, забрали скриню і поїхали до молодого.

Жили вони після весілля так, як усі, а тут наступа косовиця, а молодий каже своїм домашнім, так щоб і жінка чула:

— Ну, слухайте всі: хто скільки зробить сьогодні, той стільки і їсти буде, а хто нічого не зробить, той нічого їсти не буде!

Пішли всі в степ, а Олена залишилась з старою матір’ю молодого. Подумала вона собі та й каже:

— Ні, це, мабуть, мій чоловік пожартував. Мій батько теж казав, що їсти не дасть, як не буду робить, одначе ж давав!

Подумала оце вона собі так та й лягла собі спати на пічку і проспала до обіду, а тут уже й приходять з поля обідати, бо поле недалеко було.

Чоловік і почав питати всіх: хто скільки наробив. От один каже:

— Я косив.

Другий каже:

— Я снопи в’язав.

Третій каже:

— А я возив хліб на тік.

— А ти, жінко, що робила?

— Я ...я нічого!

— Ну, то й їсти будеш нічого!

Зітхнула тут Олена, а у животі наче хто возом їде.

На другий день чоловік знову наказує своїм, а Олена й рада була б уже взятися за роботу, коли ж це їй первина. Ото взяла вона відра й принесла води, та так утомилася, що прилягла та й до обіду пролежала.

Приходять з степу, а чоловік знову почав питати, хто що робив. Той каже те, другий — те.

— А ти, Олено, що робила?

— Я сьогодні води принесла на обід!

— Ну, то на ж тобі кухлик води, а обідать не дам.

На третій день, як пішли усі на роботу, заходилася Олена помагати бабці, бо вже дуже їсти захотілося: наносила дров, принесла води, замела у хаті, піч затопила, тісто замісила...

Тільки що обід поспів, аж глядь — уже з роботи їдуть; їй аж сумно стало, що так час швидко пробіг. На цей раз уже й Олена пообідала й вечерять налагодила.

Так вона проробила до неділі. Приходить її батько у неділю, щоб одвідать свою дочку, як їй живеться у зятя. Прийшов і не надивиться на свою дочку. І піч сама затопить, і обід налагодить, у хаті позамітає. Він аж руки розставив та й питає:

— Як це тебе чоловік твій до роботи привчив?

Вона мовчить. Аж тут з церкви йдуть. Олена вибігла швидше з хати, принесла сиру шкіру, дала своєму батькові та й каже:

— Нате, тату, мніть хоч цю шкіру, бо тут такі люди, що як хто нічого не робить, то тому й їсти не дають.

Подивувався старий, взяв шкіру та й заходився її м’ять. Приходить молодий хазяїн, глянув на старого, поздоровкався та й питає його:

— Що це ви робите?

— Шкіру мну, бо мені дочка казала, що у вас тому їсти не дають, хто нічого не робить.

Зареготав той чоловік та й каже:

— Киньте, батьку, цю шкіру, це я свою жінку привчав до роботи не молотом, а голодом.

Засміявся тут старий, обняв свого зятя. А молоді почали з того часу жить-поживать та й добра наживать.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

108 (5006). Як чоловік учив ліниву жінку. СУС 1370А*. Записала Бажан З. О. 2008 року. Хрін Анастасія Костівна (1923). Полтавська область, Козельщинський район, Висока Вакулівка