Українські народні казки

Як чорт чоловіка нагородив

Українська народна казка Покуття

У доброго ґазди було весілля. На тому весіллю був чорт. І так дійшло того чорта, що сильно розгулявся. І став сильно затягати своїм хвостом. І все одному музикантови попід ніс тягав. А той музикант каже:

— Ей, пане, я вас перепрошую, запрячте собі свій ремінь.

А чортови дуже сподобалося, що він так файно йому сказав, паном назвав. І запрятав він свій хвіст.

Сей чорт знав, що той чоловік має переходити додому лісом, і сокотив його в лісі. Музикант іде лісом, а чорт переходить його і говорить:

— Ей, ґаздо, чим вас нагородити за ваші файні слова? А він каже:

— Нічого не хочу, лиш хочу, щоби я розумів, що кожна тварина говорить.

Каже чорт:

— Будеш розуміти, але би-с нікому не казав, що ти се знаєш, ні жінці, нікому. Бо як скажеш слово, так умреш.

І вже він все розуміє, що тварини говорять.

На другий день їдуть вони з жінкою обоє в поле. Їдуть кіньми, а маленьке лоша біжить ззаду за фірою. Чоловік підігнав кіньми, а лоша лишилося далеко. Та й заіржало: «Ей, мамко, зачекай, бо я не можу бічи». Чоловік зрозумів і засміявся. А жінка його запитує:

— Чого ти ся смієш? А він каже:

— Мені невольно сказати, бо я вмру.

А вона не жалує, що він умре, таки добивається, аби він їй сказав. Він відповів:

— Я пізніше скажу, най до вечора дожию. Приїдем додому, і я тобі скажу.

Приїхали додому, а корова рикає: «Ей, ґаздо, ти їсти мені дав, а пити забув дати!» А він це все зрозумів та й знов засміявся. Жінка се повиділа і далі його торочить:

— Чого ти ся смієш?

І таки далі його ґудзує, аби сказав. А він каже:

— Жінко, най ще ніч переночую. Рано все скажу. Жінка пристала на се слово.

— Дожий до ранку, але рано мусиш сказати.

Полягали вони спати, а вночі кугут піє і каже: «Ґаздо, ґаздо, який ти дурний. Я десять жінок маю і ні котрій правди не кажу. Зеренце найду, їх усіх скличу, а сам з’їм. А ти маєш одну і хочеш їй правду сказати, хоч’ померти». А він собі й подумав, що дійсно кугут правду сказав. І жінці правди не сказав.

І жили вони з жінкою добре. І ніколи він їй не казав то, що не треба було казати.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Кулачківці, Снятинського району, Івано-Франківської області
30 серпня 1987 року
Оповідач: Ільницький Петро Миколайович (1923)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також