Українські народні казки

Як швець лікарем зробився

Українська народна казка Покуття

Був на селі швець. Йому добре поводилося, бо більше шевців у селі не було, лиш він самий. І він став зарозумілий, як усі шевці. І задумав стати лікарем. Продав свою хату, продав ті всі свої копита і забрався в місто. Найняв квартиру, вивісив вивіску, що він доктор-віщун. Але люди містові його розкусили і зрозуміли, що він нічого не знає, і почали з него сміятися.

А в тому місті був народний дім. З’їхалися в той дім пани на бал. Оден пан приїхав повозом двома парами коней. Коні з фірманом лишив на вулиці, а сам пішов на бал. Злодії хотіли вкрасти коні, але їм трудно було, бо фірман сидів на повозі, тримав віжки в руках і дивився на коні. І що вони зробили? Попросили того фірмана зайти в народний дім.

— Тебе кличе пан.

Оден із злодіїв лишився «стерегти» коні, а інші пішли з фірманом у той дім, нагодували його там, напоїли, а тим часом коні вкрали. Вийшов фірман, а коней нема. Він почав шуміти, кричати. А ті злодії до него:

— Чо’ кричиш?

— У мене коні пропали, — каже він. Вони йому кажуть:

— Це ж невелика проблема — коні найти. Гозди є доктор-віщун. Іди до него, він тобі скаже, де коні.

Він бігом до «лікаря» і просить його, щоби він йому сказав, де коні. «Лікар» каже:

— Роздягайся.

Він роздягся, той слухає, що його болить. А він каже:

— В мене коні пропали. «Лікар» йому пише рецепту.

— Іди, — каже, — в аптеку, і коні найдуться.

Той прийшов у аптеку, дав аптекареви рецепту — аптекар на ній нічого не може прочитати, бо написано кавульками якимись. Всі лікарі пишуть кавульками, а цей таки нічого не вмів писати. Питає аптекар:

— Що ти хочеш? А він каже:

— У мене коні пропали. Хочу найти коні.

Аптекар подумав собі: «Дурний писав рецепту, а другий дурний шукає в аптеці коней». Та подумав, а тоді взяв і дав йому пляшку касторової олії. І каже:

— Вип’єш два-три рази — найдеш коні.

Той випив раз, другий раз, його прошпарило, і він серед міста здіймає штани і присідає. Як він третій раз присів — і вже не звертає уваги, що люди дивляться, — дивиться у нижнє вікно, а в пивниці його коні. Він підтягає штани і біжить на поліцію. Поліція прийшла і забрала коні.

Привели коні там, де був той бал, розповіли все, як було, панам. Пани п’яні, з радощів біжать до того «лікаря» і обдаровують його різними дарунками. За те, що він знахар такий.

Всі пани роз’їхалися. Той пан, що в него пропали коні, зайшов до царя, а цар скаржиться йому, що в його жінки шлюбний перстень пропав. А той цар був не дуже розумний. Зводив з цілої держави знахарів, щоби найшли той шлюбний перстень. І ніхто не міг найти. І цар знахарів страчував. Пан каже:

— Я дам такого віщуна, що найде ваш перстень.

І цар спроваджує того шевця до себе за дві тисячі кілометрів, і сказав йому:

— Маєш три дні до надумання. Найдеш перстень — дам тобі половину мого маєтку. Не найдеш — смерть.

На тих три добі відвели йому квартиру і дали йому можливість робити в царськім дворі, що він хоче. Перший день він пив-гуляв і не думав, що на третій день йому смерть, а перстеня він не годен найти. Увечір пішов він на квартиру спати. П’яний і змучений, він твердо заснув.

А вночі пробудився він і зачав думати, що він ме робити. Добре ’му було шевцем — покинув. А тепер привезли його за дві тисячі кілометрів сюди. Дома жінка й п’ятеро дітей, а йому тут за два дни смерть, і навіть не будуть вони знати, де він похований.

А перстень той украли три царські льокаї. І вони тоже переживають — як найдеться перстень, то їм смерть. Посилають вони одного під вікно, щоби послухав, що знахар у квартирі робить, що він балакає. Той приходить під вікно, і якраз у той час запіяв кугут. «Доктор-віщун» перехрестився і каже:

— Слава богу, перший.

Йому наприкрилося вже чекати днини, і він радий був, що кугут запіяв. А той льокай подумав, що знахар знає про него. Прибіг він до своїх та й каже:

— Він знає. Я прийшов під вікно, а він сказав, що вже перший прийшов, ще й, — каже, — перехрестився.

Посилають вони другого, приходить він під вікно — другий раз кугут запіяв. А «доктор-віщун» перехрестився і каже:

— Слава богу, другий. Той біжить до своїх і каже:

— Знає! Я прийшов під вікно, а він каже: «Другий». Посилають третього — то саме, і третій кугут запіяв. Тоді вони збираються всі три, приходять і стукають йому у вікно: «Пусти!» Заходять вони і зачинають його просити, дають йому той перстень, і просять його, що він захоче, аби їх не видав, щоби цар їх не стратив. Він узяв перстень і сказав:

— Ідіть і нічого не бійтеся, нічого вам не буде.

Другий день він з радости п’є-гуляє в царськім дворі. І третій день то саме. А на четвертий день викликає його цар і питає:

— Найшов перстень?

— Нє, не найшов.

«Доктор-віщун» ще хоче якісь комедії показувати. Цар призначає суд. На той суд з’їхалося багато всяких панів. Судия читає договір, каже, що такий і такий договорився з царем найти перстень. Найде — половину маєтку дасть цар, не найде — смерть. І питає судия:

— Найшов перстень?

— Нє, не найшов. Немає перстеня, — каже.

Судия каже:

— Не найшов — суд присуджує кару смерти через повішення. Кат відразу закладає йому шнур на шию. Всі царі й пани дивляться.

Зачали підтягати шнур, а він каже:

— Стійте, стійте, я щось надумав! Стали всі, дивляться.

— Що надумав? — питає судия.

Але він перед тим закликав тих льокаїв і дав їм той перстень, і сказав, щоби вони дали його з’їсти з м’ясом псови, тому, що з ним ходила царська жінка. Льокаї не дали псови цілий день їсти, а тоді дали м’ясо з перстенем, та й він з’їв.

Як той сказав, що він щось надумав, судия каже:

— Говори.

А він говорить:

— Є такий чорний пес, з ним ходила цариця, і він з’їв той перстень. Все закричало, що це не може бути, шкода їм убивати пса. А він твердить, що це правда. Він певний, що пес з’їв. Всі говорять, що він не знає, а він твердить, що знає. Тоді привели пса. Розрубали — є перстень! Все закричало:

— Слава! Слава доктору-віщуну! Знає доктор-віщун!

Тоді лишає цар того «доктора-віщуна» при царськім дворі. І зробили його віщуном на цілий царський двір, радником царя. Дали йому найвищу владу над усіма попами, єпископами. Всі його поважають, всі його слухають.

А тим часом побудували великий-великий костьол. І сказали йому перший раз у тому костьолі службу Божу правити. Убрали його по всій формі, висадили на амбонію, і він відти має казати казання. Він розхвилювався, дістав трему. А то з’їхалося повно панів і навіть царів. Слухають, що він буде казати. Вони не знають, що то швець. А швець розхвилювався і почав, на тих царів кричати, що вони воюють, убивають, кров проливають. І з тої злости ломить образ святого Николая і шпуряє в тих царів. Царі не розуміють, що ся стало. Мали його за такого мудрого, а він шпуряє образ. А він злазить з тої амбонії і тими дубовими рамцями з образа святого Николая б’є, кого попадає. Все тікає з костьолу. Він за ними і на вулиці б’є.

А надворі сильний дощ і сильні громи. Грім ударяє в той костьол,

і костьол горить. А царі славлять «доктора-віщуна», що він такий мудрий. Знав, що костьол згорить. (А він здурів!) Так буває, що з нічого часом виходять люди.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Снятин, Снятинського району, Івано-Франківської області
7 серпня 1987 року
Оповідач: Личук Юрій Тодорович (1912)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.