Як ґазда чорта продавав

Українська народна казка Бойківщини

Жили собі жінка з чоловіком. Жінка «слабувала». А чого «слабувала»? Бо любила ксьондза. І думає вона, як би свого чоловіка знищити, аби вона жила з ксьондзом. Убивати його не хоче, бо боїться гріха. Думає: «Він собі сам смерть найде». Каже жінка до чоловіка:

— Знаєш що, чоловічку? Якби ти пішов і дістав заячого молока, то я би, — каже, — виздоровіла. А так прийдеться помирати.

Чоловік пішов, приніс того молока, вона покушала.

— Йой, — каже, — як мені добре.

Та й три дни їй було добре, а через три дни знову заслабла.

— Ой, — каже, — чоловічку, прийдеться вмирати.

— А що треба зробити?

— Якби ти мені, — каже, — приніс молока від лева, то я би виздоровіла.

Чоловік пішов і якось того молока здобув. Не так швидко, як першого разу, але приніс — вона покушала.

— Йой-йой, як мені добре! Не знати, як надовго. А через три дни таке саме. «Заслабла» далі.

— Ой, — каже, — чоловіче, якби ти десь пішов та й когось спитався, як би медведячого молока дістати.

Чоловік взяв стрільбу і пішов. Надибає якраз медведицю з малими. Зняв стрільбу, убив її і здоїв. Кілько того молока було, то не знаємо, виносить його. Та й тої самої днини ввечір дивиться через вікно, а його жінка з ксьондзом за столом п’ють вино, співають, обіймаються. «От, — думає чоловік, — яка жінка». Аж дивиться — жінка схопилася та й до другої хати, відтворила двері. А ксьондз розібраний: уже збиралися лягати в ліжко. А чоловік у двері стук-стук. Куди діти ксьондза?

— Та, — каже, — лізь у бочку.

Ксьондз заліз у бочку, а чоловік надворі кричить:

— Пускай! Вона пустила.

— Та чого так пиняво пускаєш мене?

— Я, — каже, — якусь роботу мала.

— То ти так пізно робиш?

— Та, — каже, — вдень ходила туди та туди, то не робила. Хочу тепер зробити.

— Та йо, ти десь туди та туди, люди бочки замовили, а я не роблю. Посилаєш мене за тим та за тим. То вже й спати не лягаю — до рання тоти бочки приготую.

Пішов хлоп до другої хати, розтопив смоли, висипав у бочку, намазав бочку попри ксьондза. Бере подушку, роздирає і висипає туди пір’я. Підбиває обручі, закладає дно, набиває обручі — все. Ще й кілька старих бочок понабивав. А рано каже жінці:

— Хочу везти тоти бочки на базар. Я би-м продав, бо ходжу, ходжу та й гроші розминув. Як ще треба буде де йти, в мене грошей нема.

Жінка каже:

— То най буде.

Забрав він тоти бочки на фіру. Порожні викотив на фіру сам, а тота з ксьондзом тяжка. Каже жінці:

— Ходи поможи мені цю бочку викотити, бо якась тяжка. Поклали вони дошку, викотили тоту бочку на фіру, і поїхав ґазда на базар.

Приїхав, люди бочки розкупили. А тоту він не продає. Люди хотять купити, а він каже:

— Я продам, але тілько й тілько за бочку.

— А що ж то за бочка?

— В ті бочці є чорт.

Панська донька зачула та й каже:

— Йой, тату, я вже все на світі виділа, а чорта ще-м не виділа. Купім, тату.

— Та що ти, донько, таке надумалася?

— Йой, та в нас тілько грошей є, то не можем чорта купити? І пан погодився дати гроші та й каже:

— Покажіть чорта.

— Та, — каже, — я вам покажу. Але коли зіб’ю обручі, щоб ви подивилися на чорта, бо чорт втече. Я чорта не здержу. Як я розіб’ю бочку і ви подивитеся, то більше ніхто його не буде видіти.

Пан заплатив, він обручі збив, дно вибив, тримає в руці батіг, і як ся «чорт» звідти вихопив, він його батогом. «Чорт» помежи фіри, помежи людей. А панська донька каже:

— Ох, який файний чорт, і такий хвіст має!

Вертається чоловік домів порожньою фірою. То вже вони з жінкою добре жили, на сто процентів. І байці конець.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ясень, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
21 липня 1994 року
Оповідач: Лучканич Василь Павлович (1916 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також