Яка кому доля

Українська народна казка Гуцульщини

Була собі удовиця, старша жіночка. У неї була донька, дуже робітна дівчина. Вона пішла на поле жати. І так жала, що піт її обливав. А вже вона дійшла тих років, що треба одружитися. І каже вона:

— Боже, Боже! Аби мені бог дав долю добру, аби я не мучилася сама.

Дивиться вона, йде чоловік. Та й каже той чоловік:

— Що ти, дівчино, просиш? А вона каже:

— Прошу, аби мені бог дав долю добру, аби я мала з ким робити. Той нічого не сказав, пішов далі. Іде він, дивиться, лежить чоловік під яблунею, чекає, аби яблучко впало йому в рот.

— Юначе, що ти, — каже, — тут робиш?

— Що роблю? Чекаю, би мені яблуко впало в рот.

Він знов нічого не сказав і пішов далі. Іде, дивиться, косить хлопець. Так косить, що аж піт обливає його. Чоловік підійшов і питає:

— Що ти, юначе, просиш? А той каже:

— Боже...

— Я, — каже, — не бог, я пророк. Юнак каже:

— Я тяжко роблю, піт мене обливає. Хочу, аби я мав добру дружину, аби помогла мені.

Він знову нічого не сказав і пішов далі. Іде, дивиться, грається дівчина. Грається іграшками, м’ячик копає. Він каже:

— Дівчино, що ти робиш?

— Що роблю? Граюся.

— Треба, — каже, — йти щось робити.

— А я нічого робити не вмію. Виходить її мама, і каже:

— Нічого не вміє. Вже велика, треба одружитися, а вона нічого не вміє робити. А я вже стара. Мені вже скоро на той світ іти. Не знаю, що буде з нею.

— Знаєте, — каже, — пусте іде заміж за потрібне, а потрібне бере пусте. Мусить якось і пусте жити.

Пішов він далі. Підходить до тої роботящої дівчини. А вона далі піт утирає і каже:

— Боже, Боже, доки я буду сама робити? А він каже:

— Ти просиш у бога. Я не бог, я пророк, і я скажу тобі: твоя доля генди під яблунею лежить, чекає, би яблуко впало у рот.

І сказала дівчина:

— Най діється Божа воля. Що бог дасть, то буде. І йде він до того роботящого хлопця. І каже:

— Що ти, юначе, скажеш?

— Та доки я буду сам робити? Треба мені одружитися, би мені жінка допомагала. Я сам, родичі мої померли, нікого нема в мене, все сам роблю.

Каже йому пророк:

— Там є дівчина, що грається. То твоя доля, бо знай, що мусить пусте з добрим жити.

А хлопець сказав:

— Най діється Божа воля. Що бог дасть, то буде.

— Я, — каже, — пророкую, і так воно зробиться. Будеш видіти, що все правильно зробиться.

І так вийшло. Потрібна * дівчина вийшла за того, що лежав під яблунею. Мама її померла, і вона віддалася за того пустого. І каже вона йому:

— Чоловіче, треба щось робити. Я не годна сама все робити.

— Я нічого не вмію.

— Ану це пробуй, це пробуй.

Він щось зачав робити, йому одне виходить, друге не виходить. Він таки не хоче робити. І дуже погано їм обом було, дуже в бідности жили.

Так і з тим потрібним хлопцем було. Одружився, як сказав пророк, з дівчиною, що гралася. І вона тоже не хотіла нічого робити, її родичі вмерли, його мама вмерла, лишилися вони сами. Дуже бідно жили, так само, як і той пустий чоловік з потрібною жінкою.

А жили вони по-сусідському, в одному селі. Прийшлося, умирає чоловік тої дівчини, що робітна була. Поховала вона його, дуже бідно поховала. І вмирає жінка того робітного чоловіка. А то вже старість підходила, вже поверх * п’ятдесят років їм було. Та й каже він:

— Не мав я щастя, щоби запомігся, мушу жінку в бідности ховати.

Поховав та й далі ті робітні сами. Вона сама жне в полі, а той чоловік самий косить. Але здибаються вони одного разу одне з одним, і каже він:

— Що нам бог таку долю дав? А вона каже:

— Та що напророкував пророк, те сталося. Казав пророк, що мусить пусте жити з добрим.

Але йде знов той пророк і знову здибається з ними. Та й каже їм:

— Не гризіться, не журіться, ви на старість розбагатієте. Каже жінка:

— Та як розбагатіємо, як мені вже поверх п’ятдесят років? Як я можу розбагатіти?

— Така буде ваша доля, будете мати доброго, потрібного чоловіка.

І здибалася вона з тим робітним чоловіком, і договорилися вони, і пібралися. Пібралися, побудували файні будинки, розжилися так, що люди дуже завидували їм. Завидували, бо вони перший раз жили бідно, а другий раз одружилися і дуже гарно, у багатстві жили.

І сіли вони на стілець, і вже сій байці конець.

Походження та примітки

* Потрі́бний — працьовитий.

* Пове́рх — тут: понад.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Вербовець, Косівського району, Івано-Франківської області
18 листопада 2003 року
Оповідач: Михавчук Анна Миколаївна (1935 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.