☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Яка любов найліпша
Українська народна казка Закарпаття

Жив Поганий цар. Мав він трьох дочок. Хотів знати, як його дочки люблять, тому покликав дівчат до себе:

— Котра з вас як мене любить? Старша каже:

— Няньку, я вас люблю так, як вино. Каже середуща:

— Няньку, я вас люблю, як хліб. Каже наймолодша:

— Няньку, я вас люблю так, як сіль.

Розсердився цар на молодшу доньку, прогнав її з дому. Бідолашна дівчина пішла, плачучи, лісами, полями, пустелями.

Ходить по світу, немає, небога, де голову прихилити. Зустріла раз вона стару жінку.

— Чого ти, дівчино, так гірко плачеш?

— Як мені, бабусю, не плакати, коли було нас три у нянька, а мене він прогнав.

— Та чому тебе прогнав?

Розповіла дівчина, як старий цар покликав їх до себе, як питав їх і як вона сказала.

— Не плач, не журися! Йди до мого брата! Будеш у нього добре жити.

— А як я його знайду?

— А так. Підеш до лісу, побачиш велике озеро, коло озера — хата, в хаті мій брат.

Пішла дівчина до лісу. Справді, знайшла велике озеро, коло озера красну хату. На дворі побачила чоловіка.

— Чи ви мене не взяли б до себе служити?

— А чому ні? Служницю мені треба... Так дівчина залишилася в лісі.

Одного разу дівчина на поточну прала білизну. І якось непомітно загубила з пальця дорогий перстень. Та до озера ходив купатися царський син, побачив він перстень — вода його принесла, — підняв і думає собі:

«А чий він може бути? Хто його мав на руці?»

Зайшов царський син до хати в лісі. Дивиться, а тут сидить засмучена красна дівчина.

— Чого ти, дівчино, така сумна? — питає.

— Та як мені не сумувати, коли я загубила перстень? Царський син вийняв жуковину і показав дівчині.

— Ой, перстень мій! — скрикнула радісно дівчина. Парубок дівчині надів перстень на палець, посміхнувся до неї привітно і промовив:

— Ходи зі мною! Ти моя суджена.

Дівчина хоче йти, бо парубок теж красний, а господар каже:

— Чекай, я тобі за добру службу мушу віддячитися. Поклали слуги на віз багато добра і запрягли до воза коней.

Повінчалися молоді й покликали на гостину велику громаду людей. Прийшов на гостину і Поганий цар.

Відданиця наказала куховаркам наготувати всіляких варений і печенин, та щоб нічого не було посолене. Посолену страву подали Поганому цареві.

— Що таке? Чому тут нема солі? — розсердився Поганий цар, кинув ложкою і пішов з-за столу.

Відданиця підійшла до батька й каже:

— Світлий цар! Ви не любите несолену страву? А чи пам’ятаєте, як ви свою молодшу доньку прогнали з дому за те, що вона вам сказала: «Няньку, я вас люблю так, як сіль».

Цар впізнав свою доньку тільки тепер. Він розцілував її і почав просити, щоб вернулася додому.

Летів через високі гори сірий горобець, а цій казці — кінець.

Яка любов найліпша? «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 923. Подається за: «Як чоловік відьму підкував, а кішку вчив працювати: Закарпатські народні казки. Гумор та сатира / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1966.», с. 208 — 210. Від інших казкарів збірки сюжет не записано.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).

Яка любов найліпша
Українська народна казка Чернігівщини

Жив поганий цар. Було в нього три дочки. Раз він захотів дізнатися, як вони його люблять. Покликав до себе та й каже:

— Як ви мене любите?

— Я люблю вас так, як цукор, — сказала старша.

— А я так, як хліб, — відповіла середульша.

— А я так, як сіль, — промовила третя.

Розізлився цар на меншу дочку і вигнав її з дому.

Пішла бідна дівчина плачучи полями і лісами. Ходить по світу та не знає, де голову прихилити. Стріла вона стару жінку.

— Чого ти плачеш? — питає та.

— Мене батько прогнав з дому.

— А чого прогнав?

Розказала дівчина все, а жінка й каже:

— Не плач, не журися! Іди до мого брата, будеш у нього добре жити.

— А як я його знайду?

— Легко. Пройдеш у ліс, побачиш велике озеро, а там красну хату. На лавиці буде сидіти мій брат.

Пішла дівчина у ліс. Побачила велике озеро, коло озера — хатку, а біля неї чоловіка.

— Чи не взяли б ви мене до себе служити? — спитала вона.

— А чого ж не взяти? Служниця мені потрібна.

Так дівчина зосталася в нього жити. Якось вона прала одежу в озері та й загубила перстень. А він для неї був дорогий.

До того озера ходив купатися царський син. Побачив він перстень, узяв і думає: «Чий же він може бути? Хто його загубив?».

Зайшов принц до хати в лісі, дивиться, а там сидить дівчина гарна-прегарна, тільки сумна.

— Чого ти сумуєш? — спитав принц.

— Як же мені не сумувати, коли я перстень загубила.

Принц вийняв перстень, одягнув на палець, а вона з радості аж засміялася.

— Ходімо зі мною, — сказав він, — ти моя суджена!

Тут обізвався хазяїн:

— Підожди, я тобі за добру роботу маю заплатити.

Поклали слуги на віз усякого добра. Повінчалися молоді і покликали на весілля багато людей. Прийшов і поганий цар. Наказала молода приготувати для царя несолену їжу і подати на стіл.

— Що це таке? Чого воно не солене? — закричав він.

Молода підійшла до батька і каже:

— Світлий царю! Ви не любите несолену їжу? А чи пам’ятаєте, як свою дочку вигнали, бо вона сказала, що любить вас так, як сіль?

Тільки тоді цар впізнав свою дочку. Став він просити пробачення.

Летів сивий горобець, а цій казочці — кінець!

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

107 (4556). Яка любов наймиліша. СУС 923. Записала Заріцька Наталя 2008 року. Заріцька Євдокія Миколаївна (1935). Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, Студінка