Яка любов найліпша Українська народна казка Закарпаття
Жив Поганий цар. Мав він трьох дочок. Хотів знати, як його дочки люблять, тому покликав дівчат до себе:
— Котра з вас як мене любить? Старша каже:
— Няньку, я вас люблю так, як вино. Каже середуща:
— Няньку, я вас люблю, як хліб. Каже наймолодша:
— Няньку, я вас люблю так, як сіль.
Розсердився цар на молодшу доньку, прогнав її з дому. Бідолашна дівчина пішла, плачучи, лісами, полями, пустелями.
Ходить по світу, немає, небога, де голову прихилити. Зустріла раз вона стару жінку.
— Чого ти, дівчино, так гірко плачеш?
— Як мені, бабусю, не плакати, коли було нас три у нянька, а мене він прогнав.
— Та чому тебе прогнав?
Розповіла дівчина, як старий цар покликав їх до себе, як питав їх і як вона сказала.
— Не плач, не журися! Йди до мого брата! Будеш у нього добре жити.
— А як я його знайду?
— А так. Підеш до лісу, побачиш велике озеро, коло озера — хата, в хаті мій брат.
Пішла дівчина до лісу. Справді, знайшла велике озеро, коло озера красну хату. На дворі побачила чоловіка.
— Чи ви мене не взяли б до себе служити?
— А чому ні? Служницю мені треба... Так дівчина залишилася в лісі.
Одного разу дівчина на поточну прала білизну. І якось непомітно загубила з пальця дорогий перстень. Та до озера ходив купатися царський син, побачив він перстень — вода його принесла, — підняв і думає собі:
«А чий він може бути? Хто його мав на руці?»
Зайшов царський син до хати в лісі. Дивиться, а тут сидить засмучена красна дівчина.
— Чого ти, дівчино, така сумна? — питає.
— Та як мені не сумувати, коли я загубила перстень? Царський син вийняв жуковину і показав дівчині.
— Ой, перстень мій! — скрикнула радісно дівчина. Парубок дівчині надів перстень на палець, посміхнувся до неї привітно і промовив:
— Ходи зі мною! Ти моя суджена.
Дівчина хоче йти, бо парубок теж красний, а господар каже:
— Чекай, я тобі за добру службу мушу віддячитися. Поклали слуги на віз багато добра і запрягли до воза коней.
Повінчалися молоді й покликали на гостину велику громаду людей. Прийшов на гостину і Поганий цар.
Відданиця наказала куховаркам наготувати всіляких варений і печенин, та щоб нічого не було посолене. Посолену страву подали Поганому цареві.
— Що таке? Чому тут нема солі? — розсердився Поганий цар, кинув ложкою і пішов з-за столу.
Відданиця підійшла до батька й каже:
— Світлий цар! Ви не любите несолену страву? А чи пам’ятаєте, як ви свою молодшу доньку прогнали з дому за те, що вона вам сказала: «Няньку, я вас люблю так, як сіль».
Цар впізнав свою доньку тільки тепер. Він розцілував її і почав просити, щоб вернулася додому.
Летів через високі гори сірий горобець, а цій казці — кінець.
Яка любов найліпша Українська народна казка Чернігівщини
Жив поганий цар. Було в нього три дочки. Раз він захотів дізнатися, як вони його люблять. Покликав до себе та й каже:
— Як ви мене любите?
— Я люблю вас так, як цукор, — сказала старша.
— А я так, як хліб, — відповіла середульша.
— А я так, як сіль, — промовила третя.
Розізлився цар на меншу дочку і вигнав її з дому.
Пішла бідна дівчина плачучи полями і лісами. Ходить по світу та не знає, де голову прихилити. Стріла вона стару жінку.
— Чого ти плачеш? — питає та.
— Мене батько прогнав з дому.
— А чого прогнав?
Розказала дівчина все, а жінка й каже:
— Не плач, не журися! Іди до мого брата, будеш у нього добре жити.
— А як я його знайду?
— Легко. Пройдеш у ліс, побачиш велике озеро, а там красну хату. На лавиці буде сидіти мій брат.
Пішла дівчина у ліс. Побачила велике озеро, коло озера — хатку, а біля неї чоловіка.
— Чи не взяли б ви мене до себе служити? — спитала вона.
— А чого ж не взяти? Служниця мені потрібна.
Так дівчина зосталася в нього жити. Якось вона прала одежу в озері та й загубила перстень. А він для неї був дорогий.
До того озера ходив купатися царський син. Побачив він перстень, узяв і думає: «Чий же він може бути? Хто його загубив?».
Зайшов принц до хати в лісі, дивиться, а там сидить дівчина гарна-прегарна, тільки сумна.
— Чого ти сумуєш? — спитав принц.
— Як же мені не сумувати, коли я перстень загубила.
Принц вийняв перстень, одягнув на палець, а вона з радості аж засміялася.
— Ходімо зі мною, — сказав він, — ти моя суджена!
Тут обізвався хазяїн:
— Підожди, я тобі за добру роботу маю заплатити.
Поклали слуги на віз усякого добра. Повінчалися молоді і покликали на весілля багато людей. Прийшов і поганий цар. Наказала молода приготувати для царя несолену їжу і подати на стіл.
— Що це таке? Чого воно не солене? — закричав він.
Молода підійшла до батька і каже:
— Світлий царю! Ви не любите несолену їжу? А чи пам’ятаєте, як свою дочку вигнали, бо вона сказала, що любить вас так, як сіль?
Тільки тоді цар впізнав свою дочку. Став він просити пробачення.