Українські народні казки

Якби не рута, та й не тоя

Українська народна казка Буковини

Пішов чоловік із жінкою в поле громадити сіно. Те поле було під лісом. Громадили вони, громадили, а чоловік і каже жінці:

— Гай я піду в ліс по гриби.

— Та йди, — каже жінка.

Пішов чоловік та й нема його, та й нема.

Дивиться жінка, іде з лісу пес. Та й до неї підбігає. А жінка його граблями по голові. І відігнала від себе. Пес пішов назад у ліс.

Через якийсь час іде з лісу її чоловік. А жінка йому: «Я тебе стільки чекала. Я вже голодна. Сідаймо обідати». Сіли вони, пообідали, а чоловік каже:

— Жінко, щось пече мене на голові. Подивися, що там таке.

Дивиться жінка, а в нього в голові зубок із грабель,

— А це що, чоловіче?

— А це, — каже, — те, що якби не рута, та й не тоя, ти була б до смерті моя.

Та ліг він і вмер з тим зубком у голові. Зачарував його хтось у лісі.

Походження та примітки

У народі побутує повір’я, що рослини рута і тоя використовуються при чаклуванні.

Якби не рута та й не тоя. Невказані сюжети. Записано 15 травня 1977 року в селі Владичній Хотинського району Чернівецької області від Якова Івановича Тимчука (1910 року народження, інвалід Великої Вітчизняної війни).

Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.