Українські народні казки

Батьків завіт
Українська легенда

Вмираючи, батько сказав синові:

— Оце, сину, я вмираю. Якщо хочеш зберегти це добро, що я тобі залишаю, та ще й нове придбати, то роби в полі так, щоб нікому не казав першим «здрастуй», їж хліб з медом, а в свято одягай нові чоботи.

Сказав це і помер.

Син так і робив. Ні з ким не вітався, їв хліб з медом, а в свято носив нові чоботи, а ті, що вже були на ногах, закидав на горище.

Пройшов деякий час, і син дожився до того, що вже немає за що купувати ні мед, ані чоботи.

— Ні, негаразд! — міркує він. — Це батько навчив мене на лихо, треба робити інакше.

Почав він раніше всіх людей їздити в йоле. Ото працює, а люди їдуть та всі до нього першими вітаються. Цілий день працює. Стомиться, сяде їсти звичайний хліб з водою, а він йому солодким здається, наче з медом. А в неділю дістане з горища чоботи, почистить їх, взує, вони в нього як нові.

Через таку працю почало господарство його прибувати. І тоді тільки син зрозумів батьківський заповіт: що треба раніше всіх бути в полі, щоб люди до нього вітались, а не він до них; працювати до втоми, щоб як сяде їсти, хліб був смачний, як з медом, і щоб гарно гарно ходити на свято, то треба чоботи, хоч і старі, але чистити, щоб вони були як нові завжди.