Безодня

Легенда Поділля

Є за селом поблизу Польового ставу неглибокий, з розлогими схилами яр. Дно яру було рівне, поросле густою зеленою травою. Але краса та була оманлива, бо під зеленою травою чатувала на безпечних перехожих трясовина. Кажуть, що дуже давно поїхав одного разу туди селянин пасти та й пропав.

— Пропав, як у безодню канув, — говорили по селі.

З того часу і назвали той яр Безодня. За іншими переказами була тут криничка, в якій ніхто не міг дістати дна.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

23. Безодня. Записано у селі Ширмівка Погребищенського району від Мазура Миколи Костянтиновича 2009 року.

Безодня

Легенда Поділля

Давним-давно між селами Огіївці і Писарівка була місцина, в якій було болото, поросле осокою, різними дрібними рослинами. Навколо були панські поля, де робили наймити. Пан був дуже скупий і жорстокий. Він заставляв людей працювати від світанку до смерканку. За їхню працю він давав мізерну плату. Щовечора пан об’їжджав свої поля і перевіряв, чи ніхто нічого не взяв.

Одного разу він припізнився. Для того, щоб скоротити дорогу, вирішив їхати навпрошки. Заїхав в ту місцину. Коні застрягли. Він їх підганяв, але вони не могли зрушити з місця, пручалися, а трясовина їх тягнула все глибше і глибше. Пан вискочив з воза, бо хотів врятуватися хоч сам. Але драговина була дуже в’язка і почала затягувати його самого.

Він кликав на допомогу. Його крик почули діти, які гнали панську худобу в село. Вони прибігли, але вже було пізно. Пан із кіньми втопився. Його забрала безодня за його жорстокість і жадність.

А це місце і до цих пір називається безоднею.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

72. Безодня. Записано в Огіївцях Старокостянтинівського району від Гнатюка Карпа Івановича (1924) 2008 року.

Безодня

Легенда Полтавщини

Колись, дуже давно, ще за незнаних нам часів, жив у селі простий чоловік на ім’я Прокіп. Добру душу мав він та велике, щире серце. Завжди людям допомагав, не залишав їх у біді, гарну порадоньку часто давав. За це і незлюбив Прокопа пан.

Одного разу, розлютившись, вигнав бідолаху із села. Засмучений чоловік, закинувши торбу на плечі, вийшов за село та й присів на узліссі. Довго так сидів Прокіп, а сонце пекло немилосердно. Захотілося йому пити. Та й вирішив сердега викопати криницю.

— Будуть люди йти, питимуть воду, може, потім і мене згадуватимуть! — міркував собі чоловік.

Так і вчинив. Потім пішов світ за очі, більше ніхто ніколи його не бачив. Незабаром поверталися додому косарі та й вгледіли криницю. Підійшли чоловіки до неї та давай воду пити. А вона така прозора, як сльоза, а що прохолодна та смачна, то пив би її цілий вік.

Пішли по селу чутки, ніби вода в криниці цілюща. Дізнався про це і пан та й приїхав до Прокопової криниці води напитися. Заглянув у неї, аж там води і близько немає. Розлютився пан, наказав людей скликати. Позбігалися селяни, заглядають у криниченьку, а води в ній стільки, що ніби зараз через край поллється. Отак і повелося : добра людина підійде до криниці — вона повнісінька, а зла — неначе води в ній ніколи і не було.

Довго думав пан, а згодом наказав засипати криниченьку камінням. Але де там. Говорили, що вона не мала дна.

Минуло багато часу відтоді. Уже не знати, де поділася криниця, але й досі галявину за селом Більськ називають Безоднею. Вірити чи ні, вирішувати вам.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

11. Безодня. Записано у с. Більськ Котелевського району від Гребіняк Г. І. (1924) Залізняк Юлією 2009 року.