Українські народні казки

Безталанна дівчина

Українська легенда

Високо на полонині, на горі Писана, є мале озерце. На озері можна побачити багато водяних лілій.

Якось один парубок вийшов на полонину і прийшов до малого озерця.

— Яке чудо! — мовив він і простягнув руку, щоб зірвати красний цвіт. Коли він зірвав лілію, то побачив, як у неї капали сльози в траву.

— Чого ти плачеш? — запитав він. — Розкажи мені, відкрий свою печаль, я нікому ніколи не розкажу, що почув від тебе.

І квітка розповіла:

— То було давним-давно. Одна бідна дівчина полюбила багатого хлопця. У них мала народитися дитина. Але багатий хлопець дурив дівчину. Багаті усі дурять бідних. Хлопець не хотів дитини, бо мав уже на прикметі багату панянку. Одного разу мовив багач: «Люба моя, хочеш — я тебе покатаю на човні й покажу тобі озеро?» Дівчина повірила своєму милому і пішла з ним у човен. Сіли вони в човен і попливли. Дівчина не думала нічого поганого. І тут з води визирнула я, — мовила тендітна лілія. — Дівчина крикнула: «Яка красна, як сонце!» І нахилилася, щоб мене зірвати, а човен перекинувся, і вона упала у воду. Але хлопець її рятувати не став. Йому того й треба було, щоб дівчина утопилася. Плачу за безталанною дівчиною, бо у тому винна я, що її вкрало озеро. Не віриш, красний легіню? Коли встає сонце і своїм промінням милує нас, ми розкриваємо свої пелюстки і плачемо. Приходь завтра вранці на озеро і побачиш усе.

Красний легінь наступного ранку прийшов на озеро, щоб побачити, як плачуть неповторні лілії. І вони справді плакали...