Близнята
Легенда Кіровоградщини
Хтозна скільки років несе свої води із села Розсохуватець до синьоокої Синюхи маленька швидкоплинна річечка Розсоха, що й дала назву селу. Якраз на півдорозі до Синюхи на правому березі цієї річечки височіє скеля досить дивної форми і з не менш дивним минулим. Мешканці села розповідають, що ще із півстоліття тому на вершині скелі чітко було видно досить дивні сліди: виразні заглибини на камені. Одна у формі кінського копита, друга є чітким відображенням людської ноги, третя — у вигляді ложа, де могло б поміститися немовля. І ще одне є у формі двох однаковісіньких заглибин, схожих на горнята.
Звичайно, час та природні стихії знищують сліди, навіть на камені. Та все-таки, навіть до нинішніх днів помітні загадкові сліди на цій дивній скелі. Із незапам’ятних часів з покоління в покоління з уст в уста переповідають місцеві жителі легенду про появу цих дивних слідів.
Кажуть, що поява їх на скелі пов’язана з часами, описаними ще в біблійних переказах. Коли іудейський цар Ірод дізнався про те, що народився Спаситель, майбутній правитель, він наказав знищити всіх немовлят-хлопчиків віком до одного року. Попереджена волхвами Мати Божа, щоб врятувати сина, взяла його і попрямувала до Єгипту.
Після багатьох важких днів і ночей подорожі, дорога її якраз пролягла через цю скелю, яка ще була м’якою. Втомившись після довгої дороги, зупинилася вона відпочити. Та не дрімав цар Ірод. Послав він вслід Божій Матері своїх посланців на конях. І якраз на скелі догнали вони її. Догнали, зупинили коней і запитали:
— Що ти, жінко, несеш у мішку?
Обережненько поклала Матір Божа свою дорогоцінну ношу на землю і сказала:
— Пшеничку...
Розв’язали іудеї мішок, і диво! В мішку дійсно була пшениця. Ні з чим поїхали Іродові посланці, а Мати Божа залишилась ночувати. У двох однакових горнятах зварила вона їжу для себе і для немовляти. Переночувала і вранці вирушила далі.
І відтоді залишились на землі сліди, що закам’яніли. У вигляді кінського копита — слід від коней посланців Іродових, людської ноги — слід Матері Божої, продовгувата заглибина немов немовля в сповиточку — місце, де Мати Божа поклала Спасителя. А дві однаковісінькі заглибини у формі горнят, схожих як близнюки, то місце, де Мати Божа варила їжу з пшениці.
Від того часу цю скелю стали називати Близнята, а люди на Святвечір варять кутю з пшениці. Так твердить місцева легенда. Важко сказати, що тут правда, а що вигадка. Але так нам переповіли наші предки.