Українські народні казки

Блохова могила

Легенда Полтавщини

Колись давно на наш край нападали ординці. Скільки по степу могил, то все там стояли козаки на варті. А як побачать здалеку в степу куряву, то вже подають знак своїм про наближення ворога.

А вночі, бувало, припадають козаки-сторожі вухом до землі і слухають, чи не стугонить земля під ворогом.

Стояли на варті козак Блоха та його напарник, ще безвусий козак. Була глибока ніч. От козаки й трішки задрімали та й не побачили наближення орди. Оточили їх вороги і посипалися стріли так, що й голови не підвести. Але ж треба було запалити вогонь, щоб сповістити про напад основні сили.

— Клади коней на землю і лягай між ними, — наказав Блоха, — а я полізу та запалю сніп у бочці.

Поповз козак до бочки з дьогтем, та раптом болісно скрикнув.

— Що там? —захвилювався напарник.

— Та прокляті блохи кусаються, — відказав Блоха.

Насправді у його тіло вп’ялося кілька ворожих стріл. Та він дібрався до діжки, вистрелив у сухий сніп, а сам полетів на землю.

— Що з вами? — кинувся до Блохи козак.

— Втікай терниками, — тільки й одказав Блоха і життя його згасло.

На вершині кургану палахкотів вогонь., застеляючи димом навколишні кущі терну. Молодий козак виконав наказ старшого товариша, скочив на коня і помчав до Горошиного.

Доки він скакав, козачий загін уже був готовий до зустрічі з ворогом. З того часу курган між селами Оболонь і Горошино стали називати Блохова могила.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

51. Блохова могила. Записано в Наталенках від Потапенка Григорія Павловича (1926) 2008 року.