Українські народні казки

Брат і сестра
Легенда Полтавщини

На нашу рідну землю було нашестя турків та яничар. Знущались вони з беззахисного люду. Забирали вони молодих гарних дівчат та й гнали в неволю. Дівчата поливали слізьми свої сліди. Молодий яничар, їдучи на коні, не спускав очей з чорнобривої полонянки.

А коли орда зупинилася в степу на ночівлю, заговорив яничар до дівчини її мовою. Він намовляв її на нічну втечу, обіцяв оженитися на ній, коли зуміють повернутися на Україну. Дівчина погодилась.

Коли бусурмани поснули, то яничар з дівчиною втекли з табору. Щосили бігли вони, збиваючи ноги. Заховалися в густих заростях. Почали говорити. Яничар розповів, як малим його схопили турки. Згадував, як виглядає їхня хата над ставком, розлога яблуня за хатою, рідне село. Слухала, слухала дівчина, та як заридає: ї

— Ти ж мій брат… Я проклинаю жорстоких бусурманів!

Ой, мій брате, синій цвіт!
А я буду жовтий цвіт, гей!
Звеселимо білий світ, гей!
Будуть люди квіти рвати
Будуть про нас споминати, гей!

І виросли з них незнані ще у наших краях квіти брат-і-сестра. У нашім селі Веприк їх називають братчики. Ростуть вони і в лісі, і край дороги. Кожна квіточка цвіте подвійними кольорами: синім і жовтим.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
68. Брат і сестра. Записано в селі Веприк Гадяцького району Полтавської області від Котляр Параски Іванівни (1925 року народження) Гвасалією Ангеліною 2009 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.