Бродок
Легенда Чернігівщини
Село наше Мрин дуже давнє, має, мабуть, років вісімсот. Тому що
багато легенд пов’язано з тим часом, коли набігали монголо-татари.
От існує така легенда. Коли нападали монголо-татари на наші села і спустошували їх, люди попереджували одні одних. Підпалювали як знак якісь скирти, копиці сіна. Густий дим й означав, що на село сунеться навала.
А в нас була річка Мринка, широка така. По ній навіть турецькі галери плавали, звідти турки й нападали на наші землі. От наші люди побачили дим — значить татари уже близько. Всі почали забирати дітей, збіжжя, а ще паски, бо то якраз був Великдень. Правда, посвятити ще не встигли, бо було дуже рано.
От всі люди й батюшка вибралися з села. Хто не міг іти, того несли. А тікали до Бродка. Річка була глибока, та люди знали одне місце, де можна було перейти. Вода там сягала попід руки. Той Бродок навіть називали Бродочком, бо дуже любили і цінили.
Перебрели всі на острів, батюшка посвятив паски, всі причастилися, стали їсти. А турки посунули далі, на Плоске.
Отак врятувалися наші люди, а той Бродок змілів вже зовсім, острівок тепер називається Воскресінське, тому що там люди зустрічали Воскресіння Христове.