Українські народні казки

Бродок

Легенда Чернігівщини

Село наше Мрин дуже давнє, має, мабуть, років вісімсот. Тому що

багато легенд пов’язано з тим часом, коли набігали монголо-татари.

От існує така легенда. Коли нападали монголо-татари на наші села і спустошували їх, люди попереджували одні одних. Підпалювали як знак якісь скирти, копиці сіна. Густий дим й означав, що на село сунеться навала.

А в нас була річка Мринка, широка така. По ній навіть турецькі галери плавали, звідти турки й нападали на наші землі. От наші люди побачили дим — значить татари уже близько. Всі почали забирати дітей, збіжжя, а ще паски, бо то якраз був Великдень. Правда, посвятити ще не встигли, бо було дуже рано.

От всі люди й батюшка вибралися з села. Хто не міг іти, того несли. А тікали до Бродка. Річка була глибока, та люди знали одне місце, де можна було перейти. Вода там сягала попід руки. Той Бродок навіть називали Бродочком, бо дуже любили і цінили.

Перебрели всі на острів, батюшка посвятив паски, всі причастилися, стали їсти. А турки посунули далі, на Плоске.

Отак врятувалися наші люди, а той Бродок змілів вже зовсім, острівок тепер називається Воскресінське, тому що там люди зустрічали Воскресіння Христове.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

3. Бродок. Записано в Плоскому Носівського району від Кришло Лідії Іванівни (1940) 2008 року.