Українські народні казки

Було, та давно

Легенда Полтавщини

На високій горі стояло собі місто, сяяло куполами церков, біліло чистенькими хатами. Жили в ньому сміливі козаки. Боронили землю, ростили хліб. Але вороги часто нападали на ці землі. І треба було завжди бути напоготові, щоб вчасно відбити ворога.

На високій вишці сидить козак, пильно стежить, що діється навкруги. Сонечко пригріває. Розімлів козак на сонці. Задрімав...

— Вставай, козаче, бо проспиш ворога.

І таки проспав би, але інший козак був пильнішим:

— Що ж ти спиш? Ех ти, ворона!

З того часу й прозвали його Вороною. Ще й досі в селі Говтва є нащадки того Ворони. Це родина Леців, їх прозивають воронівськими.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

62. Було та давно. Записано в Говтці Козельщинського району від Бойко Ганни Степанівни (1930) 2008 року.