Українські народні казки

Біла смерека
Легенда Бойківщини

Дуже давно на Кичерах косив син удовиці, яка була відьма. В обід пішов він до потоку напитися води, і побачив білу дівку, яка пригнала до водопою білих овець. Спробував увійти в потік — вона попросила не каламутити води. Тоді попросив її дати йому напитись. Вона зачерла в долоні води, і він пив з її долонь. Коли відходив, запитав, чи можна до неї прийти. Вона відповіла:

— Приходи, бо ти моє серце скаламутив.

В час сінокосу, коли той хлопець косив, йому все вчувалось, що коса співає: «Приходь, бо ти моє серце скаламутив». А потім вони почали разом пасти вівці і разом класти стоги.

Сінокоси кінчалися десь коло Спаса, і леґінь, і дівка — він з косою, вона з граблями — гнали вівці і поверталися домі. Недалеко хижі їх зустріла леґінева мати. Молоді сказали їй, що любляться і будуть ґаздувати.

Але матері не подобалася дівчина, вона закляла її і перетворила в Білу Смереку. І тоді, коли її світлі коси перетворилися в смереччине гілля, дівчина крикнула:

— Мій яворе!

І леґінь став явором. З їхнього коріння потекли їхні чисті сльози — вода Білої Смереки. Казала стара бабка Воражина, що як ходила ввечері по воду, то бачила на тому місці хлопця й дівчину.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Головецко, Сколівського району, Львівської області
26 грудня 1990 року
Оповідач: Від Романа Андрійовича Федевича (1923)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Дивіться також