Вовчий жир
Легенда Кіровоградщини
Давно у бідних батьків ріс синок Василько. І працьовитим був хлопчик, і веселим, ще й до того ж вродливим, з чорним кучерявим чубчиком. Кожна мати бажала для своєї дочки такого чоловіка. А він, як підріс, покохав дівчину Галю із Березівки, таку ж бідну красуню, як і сам. Та тільки там, де щастя, без лиха не буває.
Якось на околиці села, біля великих джерел, зупинився циганський табір. Туди ж побігли Василько і вдовині діти Галя й Коля. До них підійшла стара циганка, погладила їх по голівках і запитала Василька:
— А ти, смаглявий, чи не циган?
— Ні, в мене й батько такий, — відповів хлопчик.
Якось управляючий і староста села примусили кріпаків без причин загнати в загін циганських коней. Циганкам і дітям дозволили накрити кибитки і відтягти їх за межі Березовських володінь. Сини управляючого і старости ганялися за циганками. Цигани не знали, що робити, чи рятувати коней, чи своїх молодиць. Василько з циганчатами пролізли в загін до коней розпутати їх, і коні, натиснувши на огорожу, побігли на поклик циган. А задоволені діти разом з Васильком пішли заготовляти очерет.
Швидко промайнуло дитинство. Ось і женитися час настав. Та мати дівчини, з якою кохався Василь, вирішила, що він не пара її дочці. Задумала вдова віддати Галю за сина старости. У вересні засватали Галину, а невдовзі і на весілля покликали людей. Василько і Галин брат Микола теж готувалися до весілля, вони запасалися вовчим жиром.
Коли продавали молоду, брат примовляв сватам:
— Я капусту крав, штанці порвав, сестричку годував, вам рідненьку сестричку не продам, не віддам.
Він швидко домовився з сватами за ціну, потім миттю, непомітно покропив біля воріт вовчим жиром. І що їздові не робили коням, вони боялися переїжджати вовчий жир. Галя запропонувала вози випхати вручну, а коней перевести через сусідній двір. Не сподобалася пропозиція молодої присутнім. Пошила вона в дурні знатних сватів. Розгнівані вони повернулися ні з чим.
А цигани, пригрозивши вартовому, звільнили дівчину, яка разом із Васильком вирішила втекти від сина старости. Стара циганка повела втікачів на територію села Піщанки. Молоде подружжя Василь і Галя, мов барвисті живі квіти, гарні та молоді, стали жити в злагоді. І прізвисько їм дали Квіташ.
А у Березівці стара циганка дізналася, нарешті, що колись пан тримав за покоївку циганку-красуню. Натішився нею, а потім наказав управляючому убити циганку, а нажитого сина віддати кріпакам, які не мали дітей. Василько і був тією дитиною циганочки й пана.