Українські народні казки

Дводушник

Українська легенда

Колись жив на світі чоловік з двома серцями. Й одного літнього дня він з дружиною складав сіно. Жінка на копиці притоптує, а він подає вилами сіно. Копицю вже кінчали, то він каже до жінки:

— Ти почекай на копиці, а я піду водиці поп’ю.

Пішов чоловік, а з чагарнику вибігає вовк і прямує до копиці. Жінка щосили почала кликати чоловіка:

— Михайле, швидше йди сюди, бо до мене біжить вовк.

А тим часом вовк прийшов до копиці й почав видиратися до жінки, досягає її зубами, а вона звідти його вилами по голові.

— Гей, чоловіче, де ти подівся? Не дай мене звірові з’їсти... — гукає на весь голос. — Гей, люди, рятуйте мене...

Люди, як почули крик жінки, збіглись, а вовк втік у кущі. Незабаром і її чоловік повернувся.

— Де ти був, чоловіче? — сердито кричала вона. — Вовк мене мало не з’їв, тільки, на моє щастя, сусіди збіглися.

— Дай мені спокій... Голова у мене щось дуже розболілася, — відповів їй чоловік.

Він закінчив копицю і сів відпочивати. Жінка придивилася на його обличчя й злякалась.

— А чому твоє лице все в синяках?

— Не знаю.

Вона глянула на чоловіка й помітила, що в нього між зубами щось червоніє.

— Ану, відкрий рота, — попросила його жінка.

Він відкрив рота, а жінка витягує з-між зубів червоні нитки й притулює до своєї спідниці, яку вовк зубами порвав.

— А нитки звідки в тебе між зубами з’явились?

— Знаєш що, жінко, скажу тобі одну таємницю, — каже він. — У мене синяки від твоїх вил, а нитки між зубами з твоєї спідниці.

Вона злякалася і спитала:

— Як це могло статится?

— Іноді на мене таке находить, що стаю вовком, бо маю два серця.

— Я б хотіла бачити, як ти перекинешся а чоловіка на вовка.

— Покажу, але ти не смієш кричати на мене, бо тоді залишуся ним аж на три місяці.

— Не буду, не буду, — запевняла жінка.

Перед дружиною чоловік перекинувся на вовка, а вона зі страху заверещала:

Гей, вовк, бийте вовка!

І жінка якось втекла від нього, а вовк пішов у ліси. Ходить він один день і тиждень, і місяць, два, три. Та якось загнав він собі у лапу сучок і ніяк не міг витягнути. Тоді приходить він уночі до кошари, пробудив чабана і перед ним тримає свою лапу з сучком. Чабан прокинувся і злякався, побачивши перед собою звіра, але мовчить — один на одного дивляться.

Дивується чабан, чого вовк свою лапу тримає перед його очима. Та й запримітив, що у лапі застряг сучок. Чабан витягнув сучок, з тим і розійшлися

Зимою, коли в чабана обмаль було чого їсти, приходить до нього чоловік з мішком за плечима і каже:

— На тобі, чабане, мішок з борошном.

— А за що мені? — здивувався чабан.

—Ти мені зробив добро, коли я був у біді, а тепер я тобі допоможу. Ти бери і не питай, за що...

— Я не пам’ятаю такого, — мовив чабан. — На віщо брати те, чого не заробив?

— А ти забува, як ти витяг мені з лапи сучок, коли я був вовком?