Долина любові

Легенда Поділля

На кордоні Заслучненських і Чепелівських земель біля великого шляху, за кілометр від Чернелівського перехрестя на високому, високому пагорбі в давнину було село. Любили люди своє зелене село. Бо лиш ступити на поріг будь-якої хати, всі села на березі Случі, як на долоні. Видно Волицю-Йодко, Сорокодуби, Моньки, Чернелівку, Дубище, Волицю, Красилів, Чепелівку. А в хорошу погоду проглядались і дальші села.

На північ від села була глибока долина, по якій струменить чиста джерельна вода, що витікає з-під кручі. Трохи нижче по течії річки — ставочок, а далі річка простує до Случі. Кілометрів два з половиною від джерельця до ріки. Різниця між річкою колишньою і теперішньою та, що колись при її витоку був густий темний ліс, а тепер — невеличкий гайок. І круча та сама, і пагорб ще крутий, тільки села на ньому нема. Лише під час глибокої оранки виорюються плугами предмети тодішнього вжитку: черепки глечиків і горшків, молотки, кресала, і таке інше.

Легенда розповідає, що коли напали татари на село, то хто зміг втекти, сховався в лісі під кручею, в очереті біля ставочка. А вороги лютували, палили, кололи, сікли мечами, топили в криницях і ставочку маленьких діток. Знищили всіх, бо навіть ті, що поховались, із схованки бачили все страхіття і не витримували, виходили на вірну загибель.

Пам’ятають люди про ті страшні часи. А глибоку долину назвали долиною кохання. Така гарна природа тієї долини, така зручна вона для побачень, що кращої назви годі й придумати.

Ті, що залишились живими, заснували в іншій долині, за кілометр на захід від села на пагорбі, поселення, яке назвали Слобідка (від слова свобода, слобода). Нині це село Слобідка-Чернелівська.