Українські народні казки

Ждани
Легенда Полтавщини

Це було в давнину. Горіли села, голосили матері, лилася кров та сльози. Напали якось на українське село татари. Багато людей загинуло. Нападники прив’язували нещасних, щоб гнати в неволю.

Раптом назустріч вершникам кинулась дівчина, звати її було Сулиця. Зірвала вона з чорної коси блакитну стрічку й кинула коням під ноги. Враз зробилася зі стрічки річка.

Вбили татари красуню. Впала дівчина на зеленому березі річки. Ворогам потрібно було переїхати на інший бік. Заїхали вершники у воду. Тут їх огорнула швидка течія, а мулисте дно затягло під воду. Жоден не залишився в живих.

Поховали люди рятівницю на березі річки. А річку назвали Сулицею.

Їхав одного разу попід річкою молодий козак Ждан. Зупинив напоїти свого коня. Сподобалась йому тихоплинна Сулиця за чисту воду, плакучі верби, що нахилили свої віти над водою. Оселився він над річкою.

Звідси й пішла назва села Ждани.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
33. Ждани. Записано в Жданах Лубенського району Полтавської області від Руденко Софії Миколаївни (1927 року народження) 2008 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.