Жеребки
Легенда Поділля
На межі Старосинявського та Старокостянтинівського повітів, у низинці, яка оточена з усіх боків пологими горбами, біля мальовничої річки Ікви, в якій щовесни купаються кучеряві верби, роняють свій жовтий цвіт сікори, і плавають жовтобокі каченятка зі своєю турботливою матусею качкою та суворим охоронцем — батьком-качуром, з’явилися біленькі хатинки, заквітчані різнобарвними чорнобривцями, мальвами, півниками. І сподобалось те поселення багатьом багачам і захотіли вони, щоб цей мальовничий край належав їм. А село було без назви.
Поміщики, у яких були вже і землі немиринецькі, погорілецькі, лашецькі почали сваритись, хто ж володітиме землями, які усім припали до душі.
Один із поміщиків, найвинахідливіший, напевне, запропонував тягнути жеребки. І ось внаслідок такого жеребкування село і землі навколо нього стали належати генеральші Пелагеї Жеребцовій.
Із тих пір село стало називатися Жеребки. Проживали в ньому гарні і працьовиті люди. Але згодом назва села комусь не сподобалась і його назвали новою географічною назвою ПІДГІРНЕ, що означає оточене горбами.
А люди у селі не змінились, і до ниньки такі ж гарні та працьовиті.