Українські народні казки

Жижкове

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Це було за панів польських. Гоноровитий пан Жижков мав гарний маєток та розкішні землі довкола.

Запала в око старому панові наймичка Вербенка. Хотів він її в покої свої завести, та оминала панський двір Вербенка, бо кохала щиро Василя. Підглядів якось Жижков, що дівчина трави збирає. І захотів силою захопити Вербенку. Почав, скрадаючись, підбиратись до дівчини. Тільки Вербенка нахилиться, щоб зірвати потрібну квітку, а трава їй шепоче:

— Тікай, Вербенко! Жижков тебе силою забрати хоче.

Огледілась Вербена довкруги і нічого не помітила. «Дай, — думає, — підійду за ось той кущ верболозу, та роздивлюся навкруг». Підійшла до верболозу. А він вітами її огортає і шепче:

— Тікай, Вербенко, ворог твій уже близько!

І знову нічого не помітила дівчина: все довкруг було тихим та спокійним. «То вчулось мені, — подумала Вербенка, — ось сяду та відпочину трішки». Тільки сіла, аж тут перепілочка де не взялась:

— Під-падьом, під-падьом! Тікай, Вербенко, не спочивай, бо пан уже близько біля тебе.

Дівчина лиш підвелась, а пан уже хапає її за руку. Скрикнула вона і, як птиця полетіла вперед. Біжить, біжить, оглянеться, ось-ось Жижков дожене.

Потекли сльози з чудових блакитних очей Вербени. І стали ті сльози маленькою річечкою. Перетнула шлях панові річечка. Свиснув — з’явивсь кінь, як чорт. Вискочив на нього пан і перескочили вони річечку. Знову ось-ось наздожене чарівну Вербенку. Тріпоче серденько від ляку. Кинула вона з голови зелену стрічку. Стала стрічка змією. А де проповзла ця змія — розлилось болото. Пан, рятуючись, встиг вхопитись за розмаяні дівочі коси. І заблагала Вербена до трави:

— Сховай мене в своєму різнотрав’ї.

І стала Вербена навіки травою. Там, де впали її коси розстелились розкішні густі покоси. А там, де розсипалось намисто, червоніють соковиті солодкі ягоди суниць. І до цього часу на Жижковому полі кожної весни буяють розкосі зелені трави і пахучі квіти. А річечка, яку назвали Вербівкою, несе свої чисті, як Вербенчині сльози, води до Дніпра.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

87. Жижкове. Записано в селі Вікнине Катеринопільського району від Лавренюк Олімпіади Антонівни (1908) 2001 року.