Українські народні казки

Заблукана прочанка

Легенда Поділля

Одна жінка, йдучи з іншими прочанами тісними коридорами київських печер, відстала від походу й лишилась сама. Сім літ блудила під землею, а Ії тоненька свічечка не гасла сім літ. Ішла, з однієї і з другої сторони в нішах, в кипарисових трунах лежали мощі святих Божих. Поки дійшла до печер запричащалась. Сім літ блудила, не чула ніколи ні спраги, ні голоду, не чула ніякої втоми. Іде, молиться, б’є поклони перед кожною труною та кладе гроші на Боже. А мала всього сім грошей, ідучи до печер. Положить гріш — здається їй, що то вже останній, приходить до другого гробу, дивиться — знов є один гріш, зав’язаний у хустці.

Ходила та баба, ходила, аж нарешті бачить перед собою відчинені двері, входить до церкви. «Ой, — думає собі, — пора вже мені до своїх!» Виходить на подвір’я, розглядає по всіх сторонах — нічого не пізнає навколо. Де ж Лавра, де ж дзвіниця, де ж Дніпро? Нічого того нема. Ходять люди по-чужому одягнені, чужою мовою розмовляють між собою.

Питається баба, де це вона — ніхто не розуміє її. Потім уже якось натрапила на ченця, що зрозумів її. От він щойно витолкував їй, що вона є Єрусалимі, а блукала під землею цілих сім літ. Якоюсь іншою дорогою вернулась баба до Києва.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

6. Заблукана прочанка. Записано у Вінниці від Тіминої Катерини Миколаївни (1950) 2009 року.