Українські народні казки

Замчисько

Легенда Поділля

Давно то було. Коли ще Мика була швидкою і повноводною річкою, а не маленьким потічком. Коли ще гуляла по Україні козацька слава, а не була похована під високими могилами.

На високому кам’янистому пагорбі над урвистим берегом річки Мики стояв замок. І був то не просто замок, а бойове укріплення козаків. Побудували його на одному з найвищих пагорбів села. З його веж видно було усе село. Тож козаки могли заздалегідь побачити ворога і попередити селян про небезпеку. А старі люди казали, що від замку вів підземний хід, по якому можна було добратися до церкви. По цьому ходові підходила козакам допомога, приносили селяни їм харчі під час облоги.

Одного разу прийняли тут славні воїни свій останній бій. Напало зненацька на них військо ляхів. Як так сталося? Чи то вартові десь заснули, чи завівся серед них зрадник? Того вже не знаю. Мужньо билися козаки. Кришилися шаблі від міцних ударів. Піт заливав очі. Текла річкою кров. І не міг ніхто сказати чиєї крові було більше: ляської чи козацької. Страшним був бій. Та бій був нерівним.

То тут, то там падали козаки, ніби зжаті колоски. Коли побачили козаки, що зімкнулося кільце ворогів навколо них, рішилися вони на страшне. Звернувся до них отаман:

— А що, браття, будемо робити? Будемо ляхам здаватися?

— Не діждуться вражі ляхи, щоб козаки здалися, та їхнім тілом глумилися.

Ну от і рішили, що краще померти, ніж потрапити в полон. Скачали вони всі бочки з порохом в підвал та й запалили його й підірвали і замок, і себе, і всіх ворогів.

Ніщо не нагадує тепер про козацьку фортецю. Камінь із рутин забрали на будівництво панських будівель. Бо разом з військом прийшли в село польські пани.

А кам’янисті скелі над Микою до цього часу називають Замчиськом.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

19. Замчисько. Записано у селі Ширмівка Погребищенського району від Мазура Миколи Костянтиновича 2009 року.