Українські народні казки

Зачарований льох
Українська легенда

Це було давно, ще за часів кріпаччини. Там, де зараз височіє у Боремлі старий замок, стояв колись розкішний панський палац. Жили там пани Чацькі, а в них була наймичка Мелашка з маленькою дитиною.

Якось у Великдень, ще й сонце не сходило, вийшла Мелашка з дитиною у двір і бачить — стоїть серед двору панського красивий великий льох, ще й двері до нього відкриті.

Що за дивина? Раніше його не бачила жінка. Зайшла у льох — ще дивніше видовище постало перед нею. Все у льосі світилося, а на скринях, столах, лежала сила-силенна всякого багатства: золото, срібло, самоцвіти...

Посадила Мелашка дитину на стіл, а сама кинулась збирати коштовності в запіл. Назбирала, побігла до хатини, щоб висипати і знову вернутися.

Та коли вийшла у двір — льох зник. Мовби крізь землю провалився. Бігала, плакала бідна Мелашка, все гукала свою маленьку донечку, яку лишила в льосі, та дарма. Ніяких слідів від льоху і її дитини не було.

Пройшло багато днів. Мелашка все побивалася за дитиною, розпитувала людей. Ніхто нічого достеменно порадити не міг.

Та одного дня зайшов до неї за милостинею старенький-старенький дідусь. Обдарувала його Мелашка, а після почала розказувати про своє горе. Вислухав її дідусь і порадив:

— Вийди жінко, знову у таку саму пору на Великдень у двір. Стоятиме льох — зайди, побачиш свою дитину, візьми і хутко вертайся назад та не оглядайся, бо знову матимеш лихо. Цей льох зачарований.

Послухалась Мелашка дідусевої поради. Точнісінько о такій же порі на Великдень вийшла, вона у двір і побачила — стоїть льох. Убігла швиденько Мелашка у льох, а там сидить на столі жива-живісінька її маленька донечка і грається коштовностями. Ніби нічого й не трапилось.

Забрала Мелашка дочку і з льоху. Все зробила так, як радив дідусь.

Але дитина незабаром захворіла, а через деякий час померла. Гірко плакала вдовиця, клянучи свою долю і той зачарований льох.

Наступного року на Великдень вийшла вона у двір і знову побачила льох. Гірко заридала:

— Щоб ти провалився на віки вічні! Через тебе моя дитина пішла навіки в сиру землю.

Раптом похитнулася земля, провалився льох, а з ним і Мелашки не стало. З тих пір і понині льох той не з’являється. Прокляла його Мелашка.

Зачарований льох
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Це було давно, ще за часів кріпаччини. Там, де зараз стоять руїни панського маєтку, стояв розкішний панський палац. Жили там пани Ящики, а в них була наймичка Маланка, і була в неї маленька дитина.

Якось на Великдень, ще й сонце не сходило, вийшла Маланка з дитиною на двір і бачить, що відкрився під маєтком красивий великий льох. Що це таке? Раніше його не бачила жінка і вона зайшла тихенько туди. І диво-дивне постало перед нею. Все у льосі світилося, а в скринях золото, срібло, самоцвіти.

Посадила Маланка дитину, а сама почала збирати золото в фартух. Назбирала, побігла, щоб висипати, та коли вийшла у двір, льох зник. Бігала, плакала бідна жінка, гукала свою донечку, але дарма, ніяких слідів ні від льоху, ні від дитини.

Проклинала жінка свою жадібність, та вдіяти нічого не могла. Пройшов час, померла Маланка, зруйнувався маєток, а до цього часу у Добрій передаються чутки про таємничий льох під панським маєтком.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
44. Зачарований льох. Записано в Добрій Маньківського району від Столярчук Зінаїди Іванівни (1923 року народження) 2008 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.