Українські народні казки

Золота гора

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Невмируща історія рідного краю. Невмирущі її легенди, перекази, що дійшли

до наших днів. Одну з них повідала нам Іванчук Тетяна Хомівна з переказів її

батька Кришуна Хоми Григоровича.

Давно те було. Ще коли на Україні панувала польська шляхта. Награбували поляки в українського народу багато добра. І провізії всякої: м’яса, сала, а також навозили з усіх усюд золота. За нашим селом близько хутора Паськів був польський городок, у центрі якого була найбільша землянка з виведеним наверх гребенем.

І от після того, як під натиском українського війська поляки відступали з нашого краю, вони не встигли вивезти все те награбоване добро і золото. Знесли все в ту найбільшу землянку, де зберігалися запаси різних продуктів (великі бочки з вином, сало, м’ясо, сухарі, багато свічок і воску) та ще й бочки з порохом. Дуже злі вони були, тому що доводилося залишати родючі землі, які до того ж обробляв трудящий люд.

І от перед відступом у тій найбільшій землянці поляки замучили бідну дівчину з нашого села. Там у землянці її зарили. А ще перед від’їздом потягнули поляки між собою жеребки, кому ж то припаде охороняти все добро. І випало одному. Заїхав він на сірому коні «в яблуко» у землянку, а решта поляків засипали її землею. Шапками землю носили, бо дуже цінували той скарб, що був у ній.

Велика виросла гора за селом, зрівнялась вона з природними горами, що були вже тут. Та поляки наклали на ту гору закляття. І з тих пір ніхто не бачив тих скарбів і не міг відшукати дорогу до них. Та кожного ранку на Великдень о дванадцятій ночі з тієї гори виїжджає залишений поляками охоронець-привид — вершник на сірому коні « в яблуко». Добре пильнує він, щоб ніхто не посягнув на його скарб.

Іванчук Тетяна Хомівна розповіла, що до рук її батька потрапив паспорт, в якому говорилося про ці скарби і як їх здобути.

— Було це в часи батьківської молодості. Батько зібрав ватагу таких же як сам парубків і вирішив будь-що докопатися до скарбу. За паспортом копати треба було з 12 ночі до 6 години ранку. Так і зробили молоді хлопці.

Вночі з вказаного боку гори юнаки розпочали розкопки. Так вони копали кілька ночей підряд. Докопалися до залізного ланцюга, який вказував напрямок до дверей землянки. Потім вони знайшли знак «щучий зуб», що говорив про те, що вхід у землянку був близько. Але в паспорті писалося, що нелегко зайти в неї, бо двері вхідні були на автоматичних ножах. Та юнаки були дуже завзяті і їм конче хотілося дістатися до тих дверей.

От коли виконання їхньої мети було близько, в черговий раз зібралися вони копати, і тут хтозна-звідкіль з’явився вершник на сірому коні « в яблуках». Кінь був дуже великий і красивий. Вершник направив його на юнаків і кінь почав ставати на диби та топтати присутніх.

Ніхто з юнаків не пам’ятає, як добралися вони додому, де подівся паспорт. Але коли хлопці прийшли до тями, то вирішили більше ніколи не шукати той скарб, і земля на горі посунулася, прикриваючи невдалі розкопки.

Дід Хома був добрим садоводом, рибалкою, тримав у порядку колгоспні ставки, які славилися хорошою рибою, мав гарну пасіку, а, отже, мав великий авторитет у селі.

Коли він постарішав, то дуже любив розповідати про свою молодість. Не забув згадати і цю історію. А чи правдива вона, чи ні — судіть самі.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

51. Золота гора. Записано в селі Кірове Корсунь-Шевченківського району від Іванчук Тетяни Хомівни (1926) 2008 року.